Page 22 - 4706

частин були очевидними як за зовнішніми ознаками, так і за
властивостями. Спроби пояснення сутності якогось явища (в
ширшому плані) мали механістичний, натурфілософський,
метафізичний характер. Водночас розвивалися ідеалістичні
погляди на природу цілісності системи, починаючи від простих
об’єктів і закінчуючи складними.
На початку XX ст. наука піднялася на якісно новий
щабель розвитку.
Головним її надбанням стала проблема структурної
організації та забезпечення функціонування складних
системних об’єктів, тому в сучасній науці формуються та
широко використовуються категорії системності. У результаті
такого прогресу в процесах наукових досліджень центральне
місце займає системний підхід.
Системний підхід − один із головних напрямків
методології спеціального наукового пізнання та соціальної
практики, мета і завдання якого полягають у дослідженнях
певних об’єктів як складних систем. Системний підхід сприяє
формуванню відповідного адекватного формулювання суті
досліджуваних проблем у конкретних науках і вибору
ефективних шляхів їх вирішення.
Методологічна специфіка системного підходу полягає в
тому, що метою дослідження є вивчення закономірностей і
механізмів утворення системи – складного об’єкта з певних
складових (елементів). При цьому особлива увага звертається на
різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи, на процес
(процедуру) об’єднання основних понять у єдину теоретичну
картину, що дає змогу виявити сутність цілісності системи.
Системний підхід – це категорія, що не має єдиного
визначення, оскільки трактується надто широко і
неоднозначно. У літературі наводяться наступні трактування
або визначення системного підходу:
– інтеграція, синтез розгляду різних боків явища або
об’єкта;

21