Page 109 - 4663

9. КОМПЛЕКСНІ СПОЛУКИ

Багато хімічних сполук, частіше солі, здатні взаємодіяти між собою з
утворенням більш складних сполук, які одержали назву комплексних (від
латинського «соmplecs»-складний). Наприклад, взаємодією ферум (ІІ)
ціаніду з калію ціанідом (це солі ціанідної кислоти НСN) утворюється

Fe(CN) 2 + 4KCN = K 4[Fe(CN) 6].
Такі реакції отримали назву реакцій комплексоутворення, а сполуки,

які при цьому утворюються, комплексних або координаційних.
Комплексні сполуки (КС)  це великий клас хімічних речовин, які
існують у природі, живих організмах, їх широко використовують у техніці,

сільському господарстві, побуті тощо. Необхідно особливо підкреслити їх
важливу функцію в біохімії, житті живих організмів. Так, наприклад,
вітаміни, гормони, ферменти, гемоглобін  це комплексні сполуки.

Комплексні сполуки широко використовують у техніці, при фарбуванні,
дубленні шкіри, одержанні дорогоцінних металів, лікарських препаратів
тощо. Уявити життя сучасної людини без комплексних сполук практично

неможливо.
Що ж таке комплексні сполуки? Комплексні сполуки – це сполуки
вищого порядку, які утворюються із більш простих речовин без зміни

ступеня окиснення і зі зміною кількості зв’язків та утворенням
комплексного іона (КІ).

9.1. Будова комплексних (координаційних) сполук

Першою спробою пояснити будову комплексного іона була теорія

швейцарського хіміка А. Вернера (1893 р.). Згідно з цією теорією
комплексо-утворювач здатний проявляти не тільки звичайну валентність,
але й дода тко ву або п об ічн у, якою зв’язуються ліганди з
комплексоутворювачем. Наприклад, будову комплексної сполуки

[Cu(NH 3) 4]Cl 2 Вернер зобразив так (додаткові зв’язки позначені
штриховими лініями):

(445)

108