Page 18 - 4573

протягом 1920-1930 рр. в радіусі 6-12 км від центру
Парижа було створено 15 передмість-садів (свого
роду невеликих населених пунктів). Перші селища –
Женвілье, Дрансі й Ле Ліла – нагадували Лечворт і
Хемпстед та були забудовані котеджами з
присадибними ділянками. Починаючи з середини
1920 рр., поверховість споруд у таких поселеннях
підвищувалась до 3-4, а іноді й до 5-6 поверхів, а
також споруджувалися баштові будинки. Прикладом
такого селища є Шатен-Малабрі (автори Бассомпьер,
де Рут Плессі Робенсон).
Протягом 1940 - 1960 рр. відбувалося
подальше удосконалення теорії міст-садів, що
знайшло своє відображення в проекті планування
Донкастерского району (Англія), створеного П.
Аберкромбі. Суть проекту полягала в тому, що при
плануванні, враховувалась планування місцева
топографія: існуючі населені пункти, зберігались ліси
й луки, рельєф місцевості та система доріг. Таким
чином формувалося планування міст-супутників, що
мали мікрорайонну структуру.
Пізніше в 1960 рр. вчений-еколог Б. Коммонер
(США) сформулював 4 закони екології:
– все пов'язано з усім;
– ніщо не дається задарма;
– все має кудись діватися;
– природа знає краще.
3) третій етап – 1970 - 2000 рр. – виникнення
поняття «екологічне місто-екосистема» та
формування архітектурно-екологічних прийомів.
Наприкінці 1970 рр. одночасно в декількох країнах
виникло поняття екологічного міста-екосистеми.

17