Page 135 - 4553

Схильність до сповільненого руйнування
посилюється з ростом нерівноважності структурного
стану мартенситу, в тому числі при різкому гартуванні з
підвищених температур, збільшенні вмісту вуглецю в
сталі, знижені температури (відпуску).
Як вже говорилося, при корозійній втомі і
розтріскуванні може відбуватися транскристалітне,
інтеркристалітне та змішане руйнування. Спостереження
за розвитком розтріскування показали, що початку появи
видимих тріщин передує деякий скритий інкубаційний
період протікання корозійного розтріскування,
тривалість якого неоднакова для різних металів і умов
експерименту. Тому можна виділити три характерних
періоди: інкубаційний (зародження тріщини); період
розвитку корозійних тріщин; кінцеве спонтанне
руйнування по одній або кількох найбільш розвинених
тріщинах.
Інтенсивність утворення тріщин визначається в
основному розвитком другої стадії процесу: його
протікання обумовлене великими напруженнями розтягу,
у місцях наявних концентраторів напружень й
зароджуються тріщини (перший інкубаційний період).
Очевидно, що в початковий період корозійного
розтріскування переважний вплив на його розвиток має
стан поверхні і наявність на ній концентраторів
напружень. При цьому різниця у величині напружень
розтягу на дні концентраторів і на поверхні деталі в міру
розвитку початкових концентраторів буде зростати. В
цьому випадку полегшується протікання анодного
процесу на дні тріщини.
В такому ж напрямку діє так званий щілинний ефект,
обумовлений утрудненим доступом кисню або інших
деполяризаторів до дна тріщини, заповненої продуктами
корозії, при одночасному хорошому надходженні його до
відкритої поверхні деталі. Внаслідок цього збільшується
різниця потенціалів між дном тріщини і сусідніми
ділянками, в результаті чого швидкість корозії зростає.
143