Page 52 - 4531

собівартість карбіду кальцію зменшилася у тисячу разів,
що уможливило розпочати широко використовувати його для
одержання ацетилену.
1895 року французький дослідник Анрі Ле Шательє
відзначив, що киснево-ацетиленове полум’я має не тільки
високу температуру, але й не окислює розплавленого заліза.
Саме таке полум’я і було потрібне для зварювання.
Пальники, у яких кисень та ацетилен змішувалися ззовні
після виходу із сопла, виявилися непридатними. При горінні
утворювався твердий щільний нагар вуглецю, який
забруднював газовий канал. Французький інженер Ш.Пікап
наважився змішати обидва гази прямо у пальнику, до виходу
із мундштука, так само як це робив Девіль з киснем і воднем.
У такій конструкції треба було подавати ацетилен під тиском,
і пальники працювали, коли газ подавався із балону.
При транспортуванні стиснутого ацетилену у балонах
він часто вибухав, і це гальмувало впровадження газового
зварювання. Останню перешкоду подолав А.Ле Шательє, який
запропонував помістити розчин газу в ацетоні у пористе тіло.
Балони наповнювали губкою, а потім заливали ацетон і
напомповували ацетилен.
Тепер для широкого промислового використання
газового зварювання треба було винайти спосіб як одержати
дешевий кисень. І з цією проблемою впорався німецький
фізик та інженер К.Лінде. 1885 року він сконструював і
побудував першу у світі промислову уставу для одержання
рідкого повітря і 1902 року створив ректифікційний апарат
для поділу повітря на компоненти. Це відкрило шлях до
широкого використання кисню у техніці.
Отже, до початку ХХ століття завдяки працям багатьох
учених та дослідників було створено ще один спосіб
зварювання металів. Ацетилено – кисневе зварення не
потребувало електричної енергії (правда, для одержання
карбіду кальцію та кисню потрібна була електрика),
газозварювальні устави були автономні, рухомі, нескладні в
експлуатації. Важливою перевагою цього способу порівняно
зі способами Бенардоса і Славянова була можливість просто й

51