Page 51 - 4531

з’єднання металів, але й швидкого ефективного роз’єднання,
який ґрунтується на використанні хімічних реакцій.

2.4 Створення процесу газового зварювання

Спроби використати горючі гази для зварювання металів
плавленням (без кування), напевно, робили багато разів. Але
потрібні для цього температура полум’я і концентрація тепла
досягаються тільки при спалюванні горючих газів (чи парів
горючих рідин) у суміші з киснем. Тому газове зварення не
могли застосовувати раніше, ніж зявилася можливість
одержувати у промислових масштабах технічно чистий
кисень.
Одночасно з пошуком газів провадили роботи і зі
створення апаратури для зварювання. Насамперед треба було
сконструювати пальник, який забезпечував би добре
змішування горючого газу з киснем, високу концентрацію
тепла на виході із сопла і вибухову безпечність (ацетилен
1870 року вважали добрим вибуховим газом, що
підтвердилося декількома катастрофічними вибухами).
Однією із перших (1848 рік) конструкцій пальника, яка
заслуговує на увагу, був пальник американського винахідника
Р.Гейра для отримання воднево-кисневого полум’я.
1850 року у Франції С.К.Девіль створив пальник, у
якому водень і кисень змішувалися ще до виходу назовні
(таку саму схему використовують і у сучасних зварювальних
пальниках). Температура киснево-водневого полум’я
0
досягала 2600 С.
Тим часом техніки звернули пильну увагу на ацетилен –
газ, тепло згоряння якого у декілька разів більше від тепла
згоряння водню, а те мпература у суміші з киснем сягає
0
3200 С.
Ще 1836 року ацетилен отримали з карбіду кальцію,
який розкладався у воді. Але тоді карбід кальцію був
дорогою хімічною сполукою, яку отримували у лабораторіях.
І тільки 1892 року, коли було створено процес електричного
виплавлення карбіду кальцію при взаємодії негашеного вапна
з коксом :
СаО + 3С = СаС 2 + СО,

50