Page 24 - 4457

Розказував мій покійний дід, що на Дубовому

острові запорожці дуже кохались у бджолах,
випасали коней і жили без жінок. Коні у них були як
зміяки. І все було переганяють їх через річище, й
назад, щоб уміли добре плавати. Запорожці
перепливають було через увесь Дніпр, і як пливуть,
то тільки й видно голови козацькі й кінні.
Козаки добре доглядали своїх коней, навчали їх,
бо вважали їх надзвичайно великою підтримкою
козака в бою і в побуті. Навчений кінь міг врятувати
козака при переправі, швидкий – врятувати від
переслідування, витривалий під час важких
переходів, в холодну погоду зігрівав козака своїм
тілом.
Кошовий Сірко втратив свого коня і дуже багато
часу приділяв навчанню нового молодого коня
названого Велес. Сірко всю зиму мордував Велеса.
«Рудий, арабчук- неук, брав уже під себе ями, лягав,
хоч і неохоче, і в сніг, і в болото, послушно лежав,
ждучи команди стояв на місці йшов до господаря за
покликом, але з приходом весни потребував
вправлень у перепливі повноводних рік поряд із
господарем». Навчений кінь для Сірка значив більше,
аніж, він сам, а ще коли той прудкий у бігові,
доладно-гарний, пишногривий, повнохвостий,
дугошиїй та грудастий, то він йому і ціни не складав.
Велес уже й напасся, а господар все бовтався у
воді. Коневі хоч трохи баглося поплавати, але на те
він не мав дозволу, знаючи, правда, що коли у його

23