Page 82 - 4417

льше фаз; однієї з таких фаз зазвичай буває повітря, що запов-
нює пори, які можуть бути видимими або невидимими.
Реологічні властивості можуть бути двоякого роду. Най-
більш важливі реологічні властивості визначають параметри
реологічних рівнянь. Вони можуть бути фундаментальними
або складними.
Фундаментальними властивостями є такі: пружність, в'я-
зкість і пластичність (внутрішнє тертя). Складні властивості є
комбінацією фундаментальних властивостей, як, наприклад, у
складних моделях. Існує незліченна безліч таких моделей; на
практиці, однак, використовується обмежена їх кількість. До
трьох фундаментальних властивостей, згаданим вище, слід
додати ще четверте - міцність.
Реологія, як фізика деформації, встановлює взаємозв'язок
між силами, що діють на матеріальне тіло, і викликаними ни-
ми деформаціями. Реологія вирішує завдання, розробляючи
для кожного роду матеріалу реологічне рівняння стану або
реологічне рівняння зв'язку між тензором напружень, тензо-
ром деформації та їх похідними в часі.
“Евклідове тіло” або абсолютно тверде тіло та “рідина
Паскаля” або ідеальна рідина реологією не розглядаються. Ці
два тіла, в реологічних рівняннях яких немає коефіцієнтів,
розглядає класична механіка.
Реологія охоплює з твердих тіл тіло Гука, з рідин - нью-
тонівську рідину. Перше, ідеально пружне тіло розглядається
в класичній теорії пружності, друге – “проста” в’язка рідина -
у класичній гідродинаміці. До них слід додати ще тіло Сен-
Венана - тверде тіло, що має межу плинності, при напружен-
нях нижче яких воно деформується пружно і пластично, тече
при сталих напруженнях, рівних межі плинності. Тіло Сен-
Венана вивчає ідеальну пластичність. Можна показати, що всі
інші “реологічні тіла” можуть розглядатися як комбінації цих
трьох основних тіл.
Простий і наочний спосіб побудови реологічного рівнян-
ня стану полягає в тому, що кожну основну властивість сере-
довища можна змоделювати підходящим елементом, тобто
пружність – пружинкою, в'язкість – поршнем у циліндрі із
в’язкою рідиною, пластичність – елементом із сухим тертям
(рисунок 2.2).

83