Page 179 - 4417

ють заморожувані колонки з труб, з'єднані між собою трубо-
проводом, по якому нагнітають охолоджувальну рідину-розсіл
з температурою від мінус 20 °С до мінус 25 °С. Суттєвими
недоліками методу є тимчасовий ефект заморожування, три-
валий процес відтавання, необхідність розробляти вельми мі-
цний мерзлий ґрунт. Однак технологія заморожування добре
відпрацьована і спосіб широко застосовується.
9.4 Хімічне закріплення ґрунтів
Хімічне закріплення ґрунтів почало розвиватися з 1931
року, коли Ржаніцин Б. А. розробив перший - дворостворний
спосіб силікатизації водонасичених пісків. За схемою двороз-
чинового способу була здійснена також силікатизація просад-
них лесових ґрунтів, за якої роль другого реагенту виконував
сам ґрунт.
У перший період розробку хімічних способів закріплення
ґрунтів було засновано на використанні неорганічного
полімеру - силікату натрію. Надалі розробка хімічних спо-
собів закріплення ґрунтів велася по шляху створення гелеви-
никаючих розчинів, які представляли собою суміш розчину
силікату натрію невеликої щільності з відторгненими розчи-
нами кислот і солей. Мала в'язкість розчинів дозволила за-
кріплювати піщані грунти з коефіцієнтом фільтрації від 0,2 до
2,0 м/д, в яких дворозчиновий спосіб силікатизації не придат-
ний. Використання для затвердіння розчину силікату натрію
газів (вуглекислого газу або аміаку) перебуває поки в стадії
розроблення.
У зв'язку з розвитком хімії органічних полімерів було
проведено великі дослідження з використання випущених
хімічною промисловістю смол для закріплення ґрунтів.
Найбільш доступною для застосування виявилася карбомідна
смола. Як затверджувач використовували соляну і щавлеву
кислоти. Однак деяка токсичність, обумовлена виділенням
вільного формальдегіду в момент розроблення закріпленого
масиву, тобто при проходці тунелю або розтині котловану,
обмежувала застосування способу смолізації. У результаті
лабораторних досліджень вдалося значно зменшити виділення
вільного формальдегіду. Це дещо знизило міцність закріплен-

180