Page 6 - 4402

Початок розвитку теорії ймовірностей і математичної
статистики пов'язаний з європейськими математиками XVII
століття. Завдяки роботам швейцарського математика Якоба
Бернуллі теорія ймовірностей набула важливого значення в
практичній діяльності. Він побудував математичну модель для
опису серії незалежних випробувань, довів теорему, яка є
частковим випадком закону великих чисел (теорему
Бернуллі), що має основне значення в теорії ймовірностей і її
застосування до математичної статистики. В XVIII столітті
англійський математик Томас Байес поставив і вирішив одну з
основних задач елементарної теорії ймовірностей - теорему
гіпотез, відому за назвою «формула Бейєса». Французький
математик П’єр Симон Лаплас розвив і систематизував
результати, отримані Бернуллі. Він довів важливу граничну
теорему (теорему Лапласа-Муавра), розвив теорію помилок,
обґрунтував, метод найменших квадратів. Теорія
ймовірностей у значній мірі сформована саме в його роботах.
Вчений запровадив теореми додавання й множення
ймовірностей, поняття математичного сподівання. Робота
«Аналітична теорія ймовірностей» видавалася тричі. Учень
Лапласа, французький математик Симеон Дені Пуассон
ґрунтовно розвив ідеї Лапласа довівши теорему, що
стосувалася закону великих чисел (закон Пуассона), вперше
скориставшись терміном «закон великих чисел».
В XIX столітті теорія ймовірностей сформувалась як
злагоджена математична дисципліна в завдяки видатним
роботам російського математика П.Л.Чебишева і його учнів
Ляпунова О.М. і Маркова А.А. Чебишев П.Л. довів загальні
форми закону великих чисел. Марков Андрій Андрійович
збагатив теорію ймовірностей важливими відкриттями й
методами. Він розвив метод моментів Чебишева настільки, що
став можливим доказ центральної граничної теореми; істотно
розширив сферу застосування закону великих чисел і

6