Page 140 - 4295

мораль, соціальні почуття покликані послабити занадто інстинктивну агресив-
ність людей. Соціально і морально несприятливі імпульси витісняються в
несвідоме, звідки вони знову і знову прориваються, руйнуючи систему норм і

заборон цивілізації, в «над Я».
4. Провіденціалізм, представники якого акцентували увагу на значенні прояву
волі, ролі Бога. Ці ідеї набули широкого поширення в епоху Середньовіччя

(Августин Блаженний) та залишилися філософською основою багатьох напрямків
– томізм, неотомізм. Наприклад, Гегель, хоч і з застереженнями, але допускав, що
Боже провидіння, керує світовими подіями.
5. Цивілізаційна теорія (або культурологічна) є антитезою формаційній

(М.Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі). М.Данилевський вперше розглянув
проблему цивілізації як проблему множинності цивілізацій. Людське суспільство

він розглядає як низку автономних, послідовних і співіснуючих соціальних
організмів, які називає культурно-історичними типами, і лише на етапі зрілості -
цивілізаціями (єгипетська, китайська, індійська, іранська, європейська, грецька,
римська та ін.).

3. Сучасне системне уявлення про суспільство.

Суспільство –це сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей,
що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та
соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Суспільство є також система, в ході розвитку якої реалізується далеко не всі
потенційні можливості, а непередбачуваність багатьох подій є загальною
закономірністю.

Зрозуміти суспільство як об'єктивний процес, пізнати закономірності його
функціонування, розвитку – це головне завдання соціальної філософії. І хоч в
історико-філософському ракурсі в розумінні суспільства є багато містифікацій,
сучасне наукове уявлення про нього не може бути сформоване без

скрупульозного аналізу тих пошуків (досягнень та помилок), якими надзвичайно
багата історія соціальної філософії.

На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задоволення своїх
потреб і є засобом реалізації потреб людей одне в одному.
За Аристотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального
інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння.

Просвітителі (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, Ф.М. Вольтер) та французькі матеріалісти
XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г. Гегель – як
реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в

життя абсолютної ідеї.

140