Page 37 - 4262

електронною провідністю ( n - питоме число електронів, тобто
3
число електронів в 1см ). Шар F літом у денні години
розщеплюється на два шари: F (нижня границя 220-230 км) і
1
F (нижня границя 350-400 км).
2
Вище 1000 км можливий викид частин газу з
атмосфери в міжпланетний простір, тому ця область отримала
назву екзосфери; переважаючою компонентою тут є гелій.
На висоті порядка земного радіуса (від висоти 1600 км
у східній півкулі та 600 км у західній до висоти 4000 км)
знаходиться внутрішній радіаційний пояс, який
характеризується підвищеною густиною інонізованого газу та
великою його енергією. Інтенсивність потоку частинок у
4
2
ньому має величину порядка 2 10 частин см  с  стер . На
висоті порядка 3-4 земних радіуса (від висоти 12 000 км до
висоти 50 000 км) виявлено другий радіаційний пояс з
4
2
інтенсивністю до 10 частинок см  с  стер . На висотах
40 000 – 80 000 км виявлено нестабільний третій радіаційний
пояс. Існування радіаційних поясів обумовлене захопленням
магнітним полем Землі заряджених частинок із пролітаючих
повз Землю плазмових потоків, вивержених Сонцем. Деколи
радіаційні пояси обєднують під загальною назвою корони
Землі.
За межами корони Землі весь міжпланетний простір
зайнято повністю іонізованим газом (плазмою) з густиною,
яка залежить від сонячної активності і коливається в межах
3
від 1,5 до 600частинок см (в основному атоми водню).
Які ж електричні властивості газової оболонки?
Необхідно це знати, оскільки вони визначають поведінку
електромагнітних полів на поверхні Землі.
Перш за все відомо, що вся атмосфера перебуває в
іонізованому стані і завдяки цьому володіє електричною
провідністю, величина якої для даного місця визначається
наявними іонізуючими факторами та іонними константами.
У даний час джерела іонізації атмосфери в основному
з’ясовані, а саме: встановлено, що основними іонізуючими
факторами її є космічна, сонячна та земна радіації.

37