Page 38 - 4262
P. 38

Космічна радіація, яка іде зі світового простору в земну
           атмосферу,  представлена,  вірогідно,  протонами,  що  мають
           швидкості, близькі до швидкості світла.
                  Ця  первинна  космічна  радіація  у  верхніх  шарах
           атмосфери  при  взаємодії  з  атомами  породжує  рясні  зливи
           додатних  позитронів  і  від’ємних  електронів  різної  енергії,  а
           також мезонів. Найбільш швидкі мезони за мить свого життя
           пронизують  всю  атмосферу  і  навіть  глибоко  проникають  в
           земну  кору  –  це  основа  жорсткої  космічної  радіації,  яка
           спостерігається на земній поверхні.
                  Мезони  меншої  енергії,  пронизуючи  атмосферу,  на
           шляху    майже     миттєво    розпадаються      та   утворюють
           спостережувану  мягку  космічну  радіацію,  представлену
           електронами, позитронами і фотонами високої енергії. Швидкі
           електрони,  пролітаючи  поблизу  ядер  атомів  атмосфери,
           сповільнюються,  їх  енергія  частково  випромінюється  у
           вигляді  фотонів,  які  породжують  пари  електрон-позитрон.
           Народжені частинки можуть дати народження нових пар – так
           утворюються  зливи  електричних  частинок  в  атмосфері.
           Наростання зливи припиняється в міру наближення до земної
                                                                 7
           поверхні, коли енергія частинок стає меншою  7     10 ев . Далі
           їх енергія втрачається на іонізацію атомів і молекул.
                  Поряд з електронами утворюються протони і нейтрони,
           але в малих кількостях. Ці нейтрони і протони виявляються у
           складі  жорсткої  космічної  радіації  на  всій  земній  поверхні.
           Інтенсивність  космічної  радіації  є  досить  постійною
           величиною  в  часі.  Вона  трохи  зменшується  при  підвищенні
           атмосферного тиску та збільшується зі збільшенням магнітної
           широти  (у  полярній  зоні  на  12  %  більше,  ніж  в
           екваторіальній).
                  Космічна радіація діє всюди в атмосфері, зростаючи з
           висотою,  і  практично  на  висотах  більше  2-3  км  є  єдиним
           іонізатором.
                  Сонячна ультрафіолетова радіація діє та є домінуючою
           головним чином у верхніх шарах атмосфери, де вона майже
           поглинається, породжуючи розщеплення атомів на йони вище
           озонового  шару,  який  екранує  нижчележачі  шари  від  цього
           типу радіації. Існування іоносфери – іонної висотної оболонки
           Землі зобовязане дії ультрафіолетової радіації Сонця.


                                           38
   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42   43