Page 144 - 4262

Землі, яке спостерігається на її поверхні, можна
апроксимувати полем плоскої вертикально падаючої хвилі.
Однак, незважаючи на сталу традицію застосування цих
співвідношень в існуючій практиці магнітотелуричних
досліджень, і, можливо, навіть їхню канонізацію, вони не є
найбільш загальним і універсальним засобом імпедансного
опису магнітотелуричного (МТ) процесу й у ряді випадків не
узгоджуються з експериментальними даними про структуру і
динаміку природного електромагнітного поля. Зокрема, як
свідчить експеримент, реалізована в рамках моделі тензора
імпедансу точність визначення його компонент виявляється,
як правило, нижче точності вимірів складових поля варіацій і
не дає приводу для надмірного оптимізму. Далі, залишаючись
у рамках класичного тензорного підходу, не вдається
реалізувати ідею спільності методів магнітотелуричних і
магнітоваріаційних спостережень.
З метою розширення можливостей магнітотелуричних
методів уводиться в розгляд узагальнена модель тензора



імпедансу Z для випадку, коли первинне поле містить
   
вертикальну магнітну компоненту H z і, отже, не може бути
наближено плоскою хвилею:
 
E  Z H , (6.3)
   
де E  E E ,E ,E  0 ; H  H H ,H ,H ,
x y z x y z

Z   Z Z 

xx xy xz
 Z    Z Z Z  .
     yx yy yz 
 0 0 0  


При цьому тензор Візе – Паркінсона [W] не
визначається, тому що він може і не існувати. Інакше кажучи,


знаючи Z , у загальному випадку не вдається визначити [Z]

   
і [W]. Однак, незважаючи на почату спробу обліку
вертикальної компоненти H z, покладена в її основу модель

144