Page 93 - 4214

розраховує й надає користувачеві дані від однієї з базових станцій мережі
разом з коефіцієнтами (градієнтами в напрямках північ - південь і схід -

захід), які залежать від відстані рухомого приймача відносно базових
станцій. Коефіцієнти обчислюються на сервері центра керування, базуючись

на припущенні, про їх лінійний характер. Однак за допомогою простої
лінійної інтерполяції не завжди можна одержати вірні значення. Дані

виправлення можуть застосовуватися тільки в обмеженій області навколо

базової станції і не завжди забезпечують високу якість визначення

координат рухомого супутникового приймача. Однак метод FKP широко

використовується, оскільки, як було сказано, не має потреби в попередніх

даних про положення рухомого супутникового приймача. Дані передаються в

повідомленні 59 формату RTCM додатково до стандартних RTK

повідомлень RTCM 18, 19 або 20, 21 і можуть бути надані користувачам

будь-яким способом передачі даних, включаючи радіоканал. Поправки FKP,

які передаються радіоканалом, може приймати будь-яка кількість рухомих

супутникових приймачів при відсутності плати за трафік.

Наприкінці 1990х рр. компанія Terrasat (Німеччина) розробила метод

віртуальної базової станції (Virtual Reference Station Method), який також

відомий як метод VRS, запатентований фірмами Trimble (США) і Virtual RS

компанїі Leica Geosystems (Швейцарія). Для його роботи необхідно, щоб з

рухомого супутникового приймача в центр управління попередньо були

повідомлені координати його поточного місця розташування (протокол

NMEA). Одержавши ці координати, програмне забезпечення центра

керування мережі створює для користувача диференціальні виправлення

відносно віртуальної точки в просторі, так званої віртуальної базової станції,

близької до точки розташування рухомого супутникового приймача в цей

момент часу і відправляє їх користувачу в повідомленнях 20, 21 формату

RTCM, або у власних форматах виробника супутникового устаткування.

Таким чином, кожен рухомий супутниковий приймач одержує створені

90