Page 9 - 420

Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі між
обмеженістю наших знань і безмежною складністю об’єктивної
дійсності. Пізнання — це взаємодія суб’єкта й об’єкта,
результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має
двоконтурну структуру: емпіричні і теоретичні знання, які
існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості.
Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які
схематично можна зобразити таким чином:
Що? скільки? чому? яке? як? — на ці запитання має дати
відповідь наука.
Як зробити? — на це запитання дає відповідь методика.
Що зробити? — це сфера практики.
Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі нау-
ки — описування, пояснення і передбачення процесів та явищ
об’єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на
основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні —
теоретичне відтворення дійсності.
Істинні знання існують як система принципів, законо-
мірностей, законів, основних понять, наукових фактів,
теоретичних положень і висновків. Тому істинне наукове
знання об’єктивне. Разом з тим наукове знання може бути
відносним або абсолютним. Відносне знання — це знання, яке,
будучи в основному адекватним відображенням дійсності,
відрізняється певною неповнотою збігу образу з об’єктом.
Абсолютне знання — це повне, вичерпне відтворення уза-
гальнених уявлень про об’єкт, що забезпечує абсолютний збіг
образу з об’єктом. Безперервний розвиток практики уне-
можливлює перетворення знання на абсолютне, але дає змогу
відрізнити об’єктивно істинні знання від помилкових поглядів.
Наука, як специфічна діяльність спрямована на отримання
нових теоретичних і прикладних знань про закономірності
розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується
такими основними ознаками:
• наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій,
концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез,
основних понять, фактів);
• наявністю наукової проблеми, об’єкта і предмета дослі-
дження;