Page 13 - 4163

Інакше трактували предмет політичної економії представники маржиналізму.
Виступаючи проти ідей класичної школи політичної економії, зокрема проти положень
К. Маркса, англійський економіст Вільям-Стенлі Джевонс переконував, що сферою
вивчення економіки є чиста теорія, мета якої полягає в обґрунтуванні універсальних
закономірностей. Тому поняття “політична економія” він змінив нейтральнішим –
“економікс”. З ним погоджувався представник цієї школи швейцарський економіст
Леон Вальрас, який розрізняв економічну теорію і прикладну економіку, в межах якої
можна виокремити етику (об’єкт її вивчення – відносини між людиною і природою). З
цією метою робились спроби виявити відмінність між економічною теорією і
політичною економією. Так, Моріс Добб стверджував, що політична економія вивчає
відносини між класами і соціальними групами, вона головну увагу зосереджує на
витратах виробництва, а дослідження економічної теорії мають бути сфокусовані на
проблемах суспільної рівноваги, яка досягається в атомістичному суспільстві в процесі
конкуренції, а також проблеми ринкової вартості та рівноваги між суб’єктивними
прагненнями.
Представників історичної школи, інституціоналізму та маржиналізму об’єднує
думка, що політична економія повинна вивчати моральні й етичні аспекти
господарської діяльності, ідеї та психологію людей у цьому процесі, природу
людського духу, енергійність нації, значення націоналізму, проблеми мотивації та
економічної поведінки людей, їх культуру.
Ще один підхід – з’ясування предмета політичної економії – пов’язаний із
спробами тлумачити її як науку про господарство, господарську діяльність людей,
людські потреби та ін. Ще у XIX ст. німецькі економісти Вільгельм Рошер і Карл
Бюхер називали предметом політичної економії народне господарство як систему
відносин усієї сукупності людей і зовнішньої природи. Російський економіст Петро
Струве розглядав господарство як суб’єктивну теологічну єдність раціональної
діяльності (господарювання). Проте у відношенні людина-природа в основному
розкривається зміст продуктивних сил, оскільки таке відношення виникає у процесі
праці, пристосування речей природи до потреб людини, а відносини між людьми в
процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг
проігноровано. У визначенні Струве одне невідоме (господарство) підводиться під
інше невідоме (раціональну економічну діяльність або господарювання).
Ці недоліки значною мірою подолано у визначенні політичної економії
українського економіста Михайла Туган-Барановського як науки про суспільні
відносини людей у межах їх господарської діяльності у сфері вільного міного
господарства, що історично розвивається. Водночас він стверджував, що політична
економія досліджує сучасний господарський лад в історичному розвитку. Важливим
аспектом обох визначень є акцент на історичній динаміці. Однак положення Туган-
Барановського про сферу вільного мінового господарства, що розвивається, орієнтує
лише на дослідження нижчої стадії розвитку капіталізму, за якої переважали ринкові
важелі саморегулювання.
Неокласичне визначення: «дослідження багатства і частково людини, точніше
стимулів до дії і мотивів протидії» (А. Маршалл).
Існує поширене західними науковцями визначення предмета політичної економії
як науки про задоволення людських потреб (А. Майєрс). Але воно є надто звуженим.
З’ясування сутності потреб (насамперед матеріальних), ступеня їх насичення й засобів
задоволення є лише одним із аспектів дослідження політичної економії. Визначення, в
якому йдеться про діяльність, спрямовану на задоволення потреб людей, є ширшим,
але ігнорує економічні відносини між людьми в процесі такої діяльності, різні сфери
суспільного відтворення, закони, що управляють цією діяльністю. Крім того, поняття

13