Page 11 - 4163

незалежно друг від друга, належала ідея відмовлення від старої назви науки –
«Політична економія» і заміна її терміном економікс.
Неокласики предметом своїх досліджень зробили «чисту економіку». У їхньому
центрі виявилася фірма, що максимізує свій доход, а також окремий споживач –
«економічна людина»: цілераціональна, утилітарна, яка враховує мотиви поведінки
контрагента. Такий підхід одержав назву мікроекономічного, а метод, що
використовувався, було визнано як функціональний. Вони зволіли вивченню сутностей
суспільних явищ аналіз зовнішніх форм їхнього прояву. Неокласична теорія поставила
перед собою завдання зробити економіку точною і соціально нейтральною наукою.
Використання в аналізі переважно кількісних пропорцій, статистичних залежностей
зажадало від дослідників формалізації економічних процесів, використання
математичних методів.
Сучасна неокласика представлена багатьма наступними економічними теоріями,
що складають зміст західних університетських курсів. Вони об'єднані під однією
загальною назвою – мейнстрім (mainstream – основна течія).
Самостійним напрямком наукової думки на початку ХХ століття прийнято
вважати ідеї Дж. М. Кейнса. На відміну від неокласиків об'єктом свого дослідження
англійський учений вибрав народне господарство в цілому. Такий підхід одержав назву
макроекономічного, а його учення стали називати КЕЙНСІАНСТВОМ. Ця теорія
обґрунтовувала необхідність і значення державного регулювання ринкового
господарства, як в умовах економічної кризи, так і на тривалу перспективу. Реалізація
стратегічного управління економікою припускала пошук нових, модифікованих
підходів до держрегулювання, що привело надалі до виникнення
НЕОКЕЙНСІАНСТВА (Р. Харрод, Е. Хансен, Е. Домар, Дж. Робінсон). У
представників цієї школи, як і у попередників, домінували аргументи, що пояснюють
причини циклічного розвитку економіки не дією об'єктивних законів, а переважно
психологічним прагненням людей більше зберігати, чим споживати (гранична
схильність людини до споживання). Цим кейнсіанська методологія пояснювала
практику скорочення обсягів капіталовкладень, що стримує економічне зростання, а
також знижує ефективність сукупного попиту і скорочує масштаби зайнятості
населення. Перебороти теоретичну обмеженість учення спробували його послідовники
у рамках ПОСТКЕЙНСІАНСТВА.
Разом з тим кейнсіанська теорія виявляє собою реалізацію на макрорівні
принципів неокласичної теорії, агрегацію макропоказників на базі методів граничного і
функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання. На основі
класичної, неокласичної і неокейсіанської теорій виникла загальна наукова течія, що
одержала назву НЕОКЛАСИЧНОГО СИНТЕЗУ.
На рубежі XIX-XX ст. на основі розроблень американських учених виник і
сформувався науковий напрямок ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМ. Його засновники – Т. Веблен,
У. Мітчелл, Д. Коммонс, Дж. Гелбрейт, М. Вебер, Г. Мюрдаль, критично ставились до
концепції неокласиків, торкнувшись предмета самої економічної науки. Вони вважали,
що економічні процеси треба пояснювати не тільки з позиції господарських причин,
але й соціально-політичних, правових, моральних, культурних. Ключовим поняттям
цієї теорії є категорія – інститут (від лат. institutio – звичаї, наставляння, рутини).
Таким чином, термін інститут увібрав у себе поняття: звичаї, традиції, закони, норми.
За визначенням «правил гри» в економічній діяльності інститути поділяються на
формальні (закони) і неформальні (звичаї). Інституціоналізм єднає сукупність
самостійних теорій, у яких відзначається пріоритет ролі соціальних інститутів в
економічному розвитку.

11