Page 85 - 2585

методами. Однак прямі методи придатні тільки для
дослідження історії розвитку прогинів, оскільки в них
накопичуються осадові відклади. Геологічна історія
формування піднять вивчається побічно за результатами їх
впливу на накопичення осадів у сусідніх прогинах.
Новітні коливні рухи сформували майже весь
сучасний рельєф континентів. Сучасні форми рельєфу земної
поверхні є переважно геологічно молодими. Історія їх
розвитку починається з початку міоцену, а місцями навіть і
пізніше. Встановлено, наприклад, що на місці Кавказу, Альп,
Тянь-Шаню, Кордильєр в кінці палеогену - на початку
міоцену існував, якщо не рівнинний, то дещо горбистий,
рельєф. Лише пізніше розпочався етап, коли на поверхні всіх
континентів піднялися сучасні гірські хребти. Тривалість
цього етапу змінюється від 5 до 20 млн. років. Для вивчення
історії коливних рухів протягом цього періоду застосовуються
як геоморфологічні, так і геологічні методи. Геоморфологічні
методи застосовують переважно там, де переважають підняття
та утворюються випуклі форми рельєфу, а геологічні - при
вивченні зон прогинання і накопичення осадів.
Загальну попередню оцінку напрямку та інтенсивності
новітніх коливних рухів можна зробити за висотою великих
форм рельєфу. Наприклад, високий хребет завжди є
результатом новітнього підняття земної поверхні, а
навколишні низини утворились на місці відносних опускань.
Можливості більш детального вивчення новітніх
вертикальних рухів пов'язані з надзвичайно важливою
властивістю цих рухів - з їх коливним характером. Він
проявляється в коливаннях різного порядку, накладених один
на одного. Тому тривале підняття гірського хребта переважно
відображає найбільш тривалий порядок тектонічних рухів. На
його основному фоні можуть проходити коливання менших
порядків, які співпадають з напрямом основного процесу, або
виявляються протилежними. В останньому випадку
проходить затухання загального підняття хребта або повна
зупинка чи навіть опускання.

84