Page 33 - 18

МВХ базується на реєстрації сейсмічних хвиль, що відбились від меж
розділу двох середовищ з різним хвильовим опором (акустичною жорсткістю).
МВХ проводять вздовж профілів, на яких через певний інтервал розташовані

пункти збудження сейсмічних хвиль і приймачі коливань. Сейсмічні хвилі
збуджуються вибуховими зарядами, які розташовують на поверхні, в
свердловинах, у воді або невибуховими джерелами (вібраційними або
імпульсними). Сейсмічні хвилі, що відбились від меж розділу, реєструються

сейсмоприймачами, які перетворюють коливання в електричні сигнали, що
передаються по кабелю на сейсмостанцію, де вони після фільтрації і
перетворення записуються у вигляді сейсмограм. Сейсмоприймачі розміщують
поодинці або групами, починаючи від пункту збудження і відносять від нього на

віддаль, що залежить від нахилу відбиваючих поверхонь і глибини дослідження.
Сейсмічні спостереження методом відбитих хвиль проводять переважно на
паралельних прямолінійних профілях, що проходять навхрест домінуючому

простяганню пластів. При цьому з допомогою допоміжних профілів з’єднують
всю систему в замкнуті полігони.
Результатами сейсморозвідки методом МВХ є сейсмічні розрізи (профілі) і
структурні карти або структурні схеми. Сейсмічний розріз являє собою

вертикальний переріз верхньої частини земної кори по лінії виконаних
спостережень, на якому показані сліди перетину цієї площини з усіма відбитими
горизонтами і окремими відбитими площадками. Якщо на такому розрізі будуть

показані межі між окремими стратиграфічними комплексами і зроблені
узагальнення одержаних даних, то така побудова називається сейсмогеологічним
розрізом (профілем).
На сейсмічних розрізах виділяються розрізнені, спорадично розподілені

відбиваючі площадки різної протяжності і відбиваючі горизонти, що безперервно
корелюються. Такі горизонти називаються опорними сейсмічними горизонтами і
часто вони ідентифікуються з певними геологічними межами. Якщо такі

горизонти не виділяються за геологічними або методичними причинами, то в
результативних розрізах за сукупністю розрізнених площадок і у відповідному
глибинному інтервалі проводиться умовний сейсмічний горизонт, який
прив’язується до якої-небудь геологічної межі.

Структурну карту за даними сейсморозвідки складають по одному із
опорних сейсмічних горизонтів, що виявлені на обстеженій території. Похибки
при побудові сейсмічної структурної карти виникають, головним чином, із-за

похибок визначення глибин залягання опорного горизонту, які при сприятливих
умовах можуть не перевищувати 1–2. Більш значні похибки можуть виникати в
процесі кореляції спостережень в результаті неусвідомленого переходу з одного
сейсмічного горизонту на інший. В такому випадку розуміння геологічної будови

надр може бути сильно спотворено. Уникнути такої похибки допомагає
безперервність спостережень і ув’язка одержаних даних по замкнутих полігонах.

32