Page 51 - 169

Рис.3.20 - Розклад літери Н по власних функціях.

Звідки координати (v ) є наступні: v Н  2 VV 2 V 2 V 2 V 5 V 2 V 2 V 2 V 2 .
Н
Кожен еталонний образ (e ) із множини еталонів ( E ) має свій
k
визначаючий вектор (v ). В результаті сканування деякого графічного об’єкту
e k
( X ) формується вектор розкладу цього об’єкту по власних функціях.
Відповідні координати цього вектора порівнюються з координатами векторів,
що описують еталонні образи. При порівнянні значень кожної координати
вектора графічного об’єкту з відповідними значеннями координат векторів
k
еталонів, еталонам присвоюється ознаку співпадання (s )
i
 , 1 якщо a x  a e k ,

s i k   i i
 якщо,0 a i x  a i e k ;

де: k 1  , , m – номер еталону;

m – загальна кількість еталонів в множині E .
k
Звичайно, ознакам (s ) можна надати нерівноцінні значення, які б
i
враховували вагу кожної координати. В результаті отримаємо матрицю ознак
(S ), розміром m n.

s 1 s 1  s 1
1 2 n
s 1 2 s 2 2  s 2 n
S  .
   
s m s m  s m
1 2 n
n
k
Сума елементів R  s , розміщених в рядках матриці ( S ), визначає
k  i
 i 1
кількість координат k -го еталону, які співпали із значеннями відповідних
координат графічного зображення. Таким чином, графічний об’єкт
ідентифікується з тим еталоном, для якого R  max. Перевагою методу є те, що
він дозволяє ідентифікувати об’єкт з нахилом та нечітко вираженою
геометрією.