Page 80 - 6869
P. 80

мінайську (І. Д. Гофштейн, 1964). Чопська світа складена строкатими
                            (сірі,  зелені,  блакитні,  червоні,  чорні)  глинами,  в  меншій  мірі
                            поширені піщані породи (алевроліти, пісковики, піски) і галечники.
                            Потужність світи 150-200 м. Потужність шарів галечнику в ній не
                            перевищує  20-30  м.  Мінайська  світа  представлена  галечниками  з
                            прошарками гравію, піску і глини. На окремих ділянках галечники
                            заміщаються болотними відкладами. Шари глин іноді досягають 90
                            м. Потужність світи – 200-300 м.
                                  До  плейстоцену  І.  Д.  Гофштейн  відносить  також  верхи
                            рільницької світи. Однак переважна більшість дослідників датує  її
                            верхнім  пліоценом.  Згадані  озерно-алювіальні  світи  поховані  під
                            молодими алювіальними відкладами.
                                  III.    Вулканічні     відклади.   Ряд    дослідників   (С.
                            Рудницький, 1925; Т. Ю. Піотровська, 1960; Малєєв, 1963) вважає,
                            що  заключний  етап  вулканізму  Вигорлат-Гутинського  хребта
                            відбувся  в  четвертинному  часі.  До  еоплейстоцену  вони  відносять
                            верхи  бужорської  світи,  яка  складена  базальтами  і  андезито-
                            базальтами.  Відклади  цієї  світи  відомі  в  районі  г.  Бужори  і  на
                            північно-західній та південно-східній частинах Вулканічного хребта.
                                  IV.     Льодовикові  відклади  зустрічаються  у  вигляді
                            залишків  морени  материкового  зледеніння  в  північно-західній
                            частині Передкарпаття і у вигляді кінцевих і бокових морен гірських
                            льодовиків у різних районах Карпат.
                                  У  Передкарпатті  типової  морени,  мабуть,  немає.  Можливо,
                            основною мореною слід вважати валунні піски в селах Дмитровичі,
                            Мурини і в м. Яворові. Ці піски крупно- і середньозернисті, глинисті,
                            сильно  озалізнені.  Вони  мають  домішки  гравію  і  валунів
                            кристалічних порід (до 25%). Крупноуламковий матеріал переважно
                            середньо обкатаний і спорадично розсіяний в піску. Моренні піски
                            не карбонатні, їх потужність не перевищує 0,7-1,5 м.
                                  Більш  поширеними  є  валунно-галечникові  відклади,  які
                            утворюють  камові  тераси  по  краю  материкового  льодовика.  Їх
                            можна  вважати  кінцево-моренними  утвореннями.  Найбільш
                            характерні  відслонення  цього типу  є  в  селах  Родохонці,  Підліски,
                            Рогізне, Крукениця та  ін. Потужність цієї морени 3-4 м. В будові
                            кінцевих морен беруть участь кристалічні валуни, а також місцеві і
                            карпатські породи. Валуни північних кристалічних порід досягають
                            2,5 м у діаметрі. Матеріал добре обкатаний. Переважають дрібні  і
                            середні  валуни.  Уламковий  матеріал  укладений  безладно.
                            Заповнювачем служить крупнозернистий кварцовий пісок.













                                                            79
   75   76   77   78   79   80   81   82   83   84   85