Page 62 - 6824

відповідні цім відношенням структури з характерними інваріантними ознаками

та динамічними змінами).

Залежно від мети дослідження в ролі «центру» екосистеми виступають

різні компоненти, причому не тільки природного середовища (виділяють,

наприклад, екосистему міста). Проте для екологічного підходу характерний

біоцентризм, тобто виділення та аналіз екосистем, центром яких є окремі

представники виду (аутекологічний підхід), певна популяція (популящйно-

екологічний підхід) або ж сукупність організмів різних видів (синекологічний

підхід). Концептуальний зміст моделі екосистеми не зміниться, якщо в її центрі

поставити не біокомпонент, а будь-який інший, наприклад, грунт. У цій

можливості криється значний методологічний потенціал екосистемної моделі.

У моно- та поліцентричності ряд дослідників вбачають принципову

різницю відповідно між еко- та геосистемами. З таким твердженням,

висловленим японським ученим М. Нумата (1966), а згодом і В. С.

Преображенським, можна було б погодитись, якби сучасні екологічні

дослідження й надалі грунтувались на моноцентричній моделі екосистеми. Але

з широким розвитком експериментальних екологічних досліджень, імітаційного

моделювання екологія вийшла з рамок класичної моноцентричної моделі. І хоч

біоцентричні традиції екологічного підходу до аналізу природних систем

зберігаються, сучасні уявлення екологів щодо принципової структури

екосистеми близькі до концепції геосистеми.

Характерною особливістю екосистеми є її позаранговість. Як екосистему

можна розглядати і окрему краплину води, озеро, територію з-невизначеними

межами, яку займає певна популяція. З цією особливістю пов'язана

другорядність територіального аспекту в екологічному аналізі. Для нього більш

важливим є не межі та розміри екосистеми, а процеси, які в ній відбуваються.

При цьому значна увага приділяється біотичним процесам, а з абіотичних

аналізуються переважно ті що безпосередньо пов'язані з «центром» екосистеми.

3в'язки між елементами, що належать до периферії екосистеми, нерідко