Page 66 - 6824

На відміну від вчення про геосистеми та екологію, ландшафтна екологія

досліджує природні система не вище регіонального просторового рівня. Для неї

характерна значна увага до впливу на геосистеми зовнішніх, особливо

антропічних, факторів. Порівняно з ландшафтним підходом ця наука сприймає

й аналізує. геосистеми як значно більше зв'язані з зовнішнім середовищем,

«більш відкриті».

Суттєвою рисою ландшафтної екології є центрованість на проблему

взаємодії людини з природними системами. Центральні проблеми ландшафтної

екології (стійкість геосистем, прогнозування, нормування антропогенних

навантажень тощо) мають безпосередню прикладну спрямованість.

Карл Троль, який в 1939 р. вперше ввів термін «ландшафтна екологія»,

він розумів під нею поєднання ландшафтно-просторового аналізу і дослідження

взаємозв'язків між природними компонентами, які відбуваються в межах

елементарної територіальної одиниці (екотопу). З того часу розуміння цієї

науки суттєво розширилось, проте не було сформульовано загальноприйнятого

її визначення. Щоб якоюсь мірою наблизитись до нього, доцільно

проаналізувати існуючі погляди на її зміст.

На Першому міжнародному конгресі з ландшафтної екології в місті

Вельдховені (Нідерланди, квітень 1981 р.) голландський вчений І. Зонефельд

опитав 20 ландшафтних екологів, аби з’ясувати, що вони розуміють під своєю

наукою. Виявилося, що більшість учених сприймають її як науку, специфічну

не за об'єктом аналізу, а за його аспектом (not object, but aspect-science), при

чому виділились основні групи визначень ландшафтної екології

науки, що досліджує взаємодії в ландшафті («ландшафтна екологiя—екологія

на рівні ландшафту»);

холістичної науки, предметом якої є територіальні одиниці як цілісні системи і

основним науковим підходом до їх вивчення є не аналіз, а синтез;

3) застосування екологічних концепцій на практиці в реальному

антропізованому ландшафті («ландшафтна екологія = прикладна екологія»).