Page 145 - 6783

За роки незалежності Українська держава утвердилася за всіма

формальними вимірами: незалежність, суверенітет і недоторканність
кордонів визнано світовим товариством; Україна стала рівноправною
учасницею багатьох міжнародних організацій і об'єднань, у т.ч. і Ради

Європи; укладено угоди про співпрацю з провідними міжнародними
союзами – ЄС і НАТО; набуто без'ядерного статусу; урегульовано
конфліктні ситуації стосовно статусу Криму, базування Чорноморського
флоту РФ; послідовно утверджуються ринкові засади в економіці,

стабільною є національна валюта. У суспільно-політичному житті
відбулася демонополізація ідеологічної сфери, формується
багатопартійна система, діють структури громадянського суспільства

(громадські об'єднання, недержавні аналітичні центри, незалежні ЗМІ).
Україна завершила початковий етап перехідного періоду–
проголошення незалежності, набуття атрибутів державності – і

перейшла до етапу розвитку демократичних процесів у політичній та
економічній сферах, досягнення високих стандартів у соціальному
розвитку. Незалежна Україна, подолавши складний конституційний

процес – від Декларації про Державний суверенітет України (16 липня
1990 року), укладення Конституційного договору між Президентом
України і Верховною Радою України (8 червня 1995 року) до прийняття
28 червня 1996 року Конституції України та Закону України «Про

внесення змін до Конституції України» (8 грудня 2004 року), – обрала
демократичний тип суспільно-політичного устрою.
Перехід від тоталітарно-авторитарної до демократичної політичної

системи супроводжувався внесенням до Конституції таких нових
елементів як: необхідність утвердження принципів демократії й
парламентаризму, політичного плюралізму; забезпечення прав і свобод
громадян; розподіл законодавчої, виконавчої та судової гілок влади;

запровадження інститутів президентської влади, омбудсмена,
Конституційного Суду України, Вищої ради юстиції, обласних та

районних держадміністрацій; формування системи місцевого
самоврядування тощо. Проте, як показало життя, становлення нової
політичної системи України та інститутів громадянського суспільства
відбувається складно, суперечливо, на тлі перманентних криз у

політичній, економічній, соціальній та духовній сферах. Надії щодо
оптимізації суспільства не виправдали жодні з виборів до Верховної
Ради України. Владою на всіх рівнях, - як стверджують вітчизняні

науковці, - оволоділа олігархізована, корумпована управлінська еліта,
яка не має чіткої мети розвитку нації, яка не є зінтегрована зсередини.

145