Page 73 - 6671

обліку. Вартісний етап розвитку обліку. Формування подвійного
запису, становленням обліку як науки. Формування наукових шкіл,
парадигм і концепцій обліку.

У кінці ХІХ на початку ХХ ст. існувало 4 балансові теорії:
теорія одного ряду рахунків;

теорія двох рядів рахунків;
теорія трьох рядів рахунків;
теорія чотирьох рядів рахунків.

У теорії одного ряду рахунків усі рахунки за характером записів (за
дебетом і за кредитом) вважались однорідними, підпорядкованими

єдиному правилу облікових записів. Балансове рівняння в цій теорії
виражалось формулою
А П К = 0,

Яку можна представити у вигляді
А = П + К,

де А актив балансу;
П пасив балансу;
К капітал.

Сутність теорії двох рядів рахунків зводиться до того, що все майно
підприємства розглядається як з господарської, так і з юридичної сторони.

Виділялись два ряди рахунків: майнові та чистого капіталу. До майнових
відносились як активні так і пасивні рахунки, а до рахунків капіталу

рахунок чистого капіталу та рахунки прибутків і збитків (результативні).
Ця теорія базувалась на рівнянні
А П = К.

Теорію двох рядів рахунків відстоювали німецькі вчені Ф. Гюглі,
І.Ф. Шер, французький Л. Пті, австрійські Р. Райш, та І. Крайбіг.

У теорії трьох рядів рахунків структура балансу розглядалась як
комплекс трьох груп рахунків: активних, пасивних і рахунків чистого

капіталу.
Теорія чотирьох рядів рахунків була розроблена Е.П. Леоте та А
Гільбо. Вони виділяли чотири ряди рахунків: капіталу, активів, пасивів та

рахунки порядку і методу. До рахунків порядку і методу відносились
трансмісійні рахунки (ті, що не відображаються у балансі) та перманентні

рахунки (відображаються у балансі). До рахунків порядку та методу автори

73