Page 109 - 6669

Перша група. Методики цієї групи базуються на тому,
що спочатку визначається загальний розмір невідповідності
(загальна суттєвість), яка допускається в цілому для всієї
звітності з наступним розподілом її між конкретними статтями
звітності визначається індивідуальна суттєвість. Умовно
такий підхід оцінювання суттєвості можна назвати
дедуктивним.
Друга група. Спочатку визначається суттєвість окремих
статей звітності, а потім загальний розмір суттєвості, а потім
для мети перевірки. Умовно такий підхід оцінювання
суттєвості можна назвати індуктивним.
Кількісне значення суттєвості може визначатися за
допомогою абсолютних і відносних показників.
Абсолютні показники застосовуються досить рідко
тому, що не можливо встановити одне значення у грошовому
виразі, як універсально попередню оцінку суттєвості для всіх
показників звітності і всіх клієнтів аудиторської фірми. Тому
серед кількісних підходів до оцінювання суттєвості найбільше
поширення набуло застосування відносних показників. В
теорії аудиту є спеціальний термін «межа суттєвості». Цей
термін означає відсоток, на який допускається відхилення у
значенні показників (як правило, базисних) фінансової
звітності. Базисні показники - це показники, які дають
найбільшу узагальнювану характеристику результатів
діяльності підприємства.
Отже, межа суттєвості може бути встановлена щодо
показників бухгалтерського балансу, або щодо показників
звіту про фінансові результати.
Гранична сума суттєвої помилки (абсолютне значення
суттєвості), яка використовується аудитором для перевірки
конкретного комплекту фінансових звітів, розраховується як
відсоток від загальної суми визначеного для відповідного
підприємства базового показника. Це можуть бути - активи

145