Page 20 - 6659

Для зменшення впливу кислоти на метал устаткування в неї додають інгібітори
корозії. Оцтову кислоту в робочий розчин додають для уповільнення реакції і для
попередження випадання Fe(OH) 3.

3
На 1 м потужності оброблюваної частини шару накачують від 0,4 до 1,5 м соляної
кислоти.
Для шпар, пробурених у некарбонатних породах, використовують суміш соляної і
плавикової (фторводневої) кислот. Ця суміш розчиняє глинисті фракції і частково зерна
кварцового піску.

2 – термокислотна обробка шпар. Доломіти й інші малопроникні породи погано
розчиняються в холодній кислоті. Крім цього проходженню реакції можуть заважати
відкладення у вибої шпари парафіну, смол, асфальтенів. Для підвищення ефективності
обробки варто застосовувати нагріту кислоту. Підігрів здійснюють хімічним шляхом, за
рахунок екзотермічної реакції соляної кислоти з реагентами, що завантажуються в
спеціальний резервуар, що опускають у шпару. Найбільш часто застосовують магній, при
його розчиненні виділяється 19,1 МДж/(кг магнію), а продукти реакції розчинні у воді.
3
Соляну кислоту використовують з розрахунку 100 дм на 1 кг магнію. На одну обробку
витрачається кілька десятків кілограмів магнію.

3 – термоакустична і електротеплова обробка призабійних зон застосовуються для
очищення від парафіну і смол.
При термоакустичній дії шари одночасно опромінюються могутніми тепловими й
акустичними полями. Акустичні коливання сприяють значному збільшенню
теплопровідності порід. термоакустичний вплив розкладає гідрати природних газів у
призабійній зоні й у шпарі (СН 4*6Н 2О, С2Н 6*8Н 2О, С3Н 8*17Н 2О, С4Н 10*17Н 2О,
Н 2S*Н 2О). Метод використовують, якщо зона засмічення шару складає1-8 метрів. Якщо
зона засмічення менше, застосовують електротеплову обробку. Тому що породи мають
невелику теплопровідність, прогрів ведуть 3-7 діб (використовують три U-подібних
елементи-електронагрівники потужністю 2 кВт, напругою 380В. Процес прискорюється
при електроакустичній обробці.

Схеми нафто- і газозбору
Нафта, газ і вода від челюстів шпар, розосереджених по площі родовища,
направляються в систему збору і транспортування.

Система збору і транспортування – це розгалужена мережа трубопроводів,
прокладених на площі родовища на (під) землею чи над (під) водою (для морських
родовищ). Загальна довжина транспортної мережі досягає декількох тисяч кілометрів.

На старих родовищах застосовують негерметизовані самопливні системи збору і
транспортування (за рахунок різниці геодезичних оцінок). У таких системах низка
швидкість руху, тому відбувається відкладення механічних домішок, солей, парафіну.
Така система металоємна, важко автоматизується, тому що вимагає великого числа
обслуговуючого персоналу – операторів, лаборантів. Утрати нафти від випару легких
фракцій і газу досягають 3%. В даний час такі системи вже не будують, але ще
експлуатують. Сучасні нафтопромисли постачені високонапірними герметизованими й
автоматизованими системами збору. Утрати від випару зведені до мінімуму і не
перевищують 0,2%.

У призабійній зоні і при русі нафти і води по трубопроводах можливе утворення
емульсій. Емульсії бувають двох типів:

20