Page 160 - 6649

кожної точки поверхні. Дефекти поверхні змінюють вид розподілу розсію-
вання випромінювання.
Методи теплового НК поділяються на пасивні і активні. Пасивні
методи використовуються для контролю виробів, що нагріваються в про-
цесі їх функціонування, активні – для контролю матеріалів і виробів, що
знаходяться в тепловій рівновазі з навколишнім середовищем. Активні
методи реалізуються за наявності джерела нагріву (охолоджування) дос-
ліджуваного виробу. При контролі прозорих матеріалів за допомогою
термометрів, термоіндикатори реєструють інтенсивність пройденого ви-
промінювання, в широкій області спектру або у вузькому спектральному
діапазоні. Технічні засоби теплового контролю можуть мати різне кон-
структивне виконання: термоолівці (виробник – Tempilstik, США), радіа-
ційні пірометри для безконтактоного контролю температури (виробник –
Fluke, Німеччина) та тепловізори (виробники – Olympus NDT, NEC).
Застосування акустичних засобів контролю фізико-механічних харак-
теристик матеріалів (величина зерна, модулі пружності, твердість, тексту-
ри, міцності і т.д.) базується на взаємозв’язках цих характеристик з акус-
тичними властивостями матеріалів (швидкості поширення, коефіцієнти
затухання ультразвукових коливань, характеристичними імпедансам, то-
що).
Сучасні акустичні методи дають змогу досліджувати стан речовин за
швидкістю і часом поширення поздовжніх, поперечних і поверхневих
хвиль, за виміряними значеннями частот власних коливань виробів, про-
водити структурні дослідження за даними вимірювання коефіцієнта зату-
хання, з використанням методів акустичної спектроскопії, оцінювати меха-
нічні властивості за результатами акустичних процесів в інденторі, прогно-
зувати зміну напруженого стану об’єктів методами акустичної емісії.
З іншого боку, до основних ФМХ матеріалів, які можуть визначатись
за допомогою акустичних методів відносять: пружні (модуль нормальної
пружності, модуль зсуву, коефіцієнт Пуассона), міцнісні (міцність на
розтяг, стиск, згин, кручення, зріз і т.д.), технологічні (густина, пластич-
ність, вологість, вміст окремих компонентів, гранулометричний склад та
ін.), структурні (анізотропія матеріалу, кристалічність та розміри кристалі-
тів, розміри та вплив включень, наприклад графітних включень у чавуні,
глибина поверхневого загартування, пористість та ін.).
Під час магнітного контролю фізико-механічних властивостей об’єк-
тів (рис. 9.1) використовується зв’язок між фізико-механічними та магніт-
ними параметрами.

159