Page 79 - 6583

Коли зіткнень у плазмі відносно мало, частки
закручуються навколо силових ліній магнітного поля і
рухаються вздовж нього. У цій ситуації поле та плазма
вморожені одне в інше. Цю концепцію висунув Ганс Альвен
для окреслення процесів, що створюють низькочастотні хвилі
вздовж силових магнітних ліній. За цю роботу він отримав
Нобелевську Премію.
Отже, в іоносфері створюються електричні струми,
коли в магнітосфері існує електричне поле та конвекція.
Сонячні та місячні магнітні варіації
Сонячно-добові варіації являють собою періодичну
зміну геомагнітного поля, характерною особливістю якої є
залежність від місцевого часу. На висотах близько 90–100 км
у результаті іонізації атмосфери сонячним ультрафіолетовим
промінням виникає концентрація заряджених частинок.
Географічне положення електричних струмів в
іоносфері визначається сонячної освітленістю, вторгненням в
області полярних сяйв високоенергетичних електронів (на
нічному боці), нахилом геомагнітного поля.
Під дією сонячного вітру електропровідний іоносферний
газ рухається в земному магнітному полі. Цей процес створює
вихрове магнітне поле. А під дією магнітного поля питомий
електричний опір стає тензорною величиною, тобто має різне
значення в різних напрямках. Струми перетікають між
півкулями з приводу сезонної асиметрії параметрів іоносфери. У
кожній півкулі виникає величезний вихор струмів із повними
5
значеннями порядку 10 А (рис 2.18).
Струми в північній півкулі спрямовані в протилежний
бік, ніж у південній півкулі і це створює ефект, що
називається екваторіальним електроджетом.
Відповідно до характеру поведінки варіацій залежно
від часу виділяються «магніто-спокійні» та «магніто-збурені»
дні. Ці магнітні збурення надзвичайно інтенсивні та численні
в полярних широтах. Навіть в ідеально спокійних умовах
реєстрації на одній магнітній обсерваторії магнітні елементи
H (північна горизонтальна компонента), D (східна
горизонтальна компонента, схилення або кут схилу) та Z
(вертикальна компонента) систематично змінюються залежно
від часу (рис. 2.19).

79