Page 84 - 6583

«нормальних» значень. Падіння амплітуди на декілька
десятків нТ під час бурі середньої інтенсивності відповідає її
«головній фазі». Максимальне відхилення досягається через
12 годин. Після цього значного зменшення амплітуди
відбувається повільний зворот до нормального рівня, який
звичайно простягається на декілька діб. Увесь цей опис
представляє осереднені характеристики магнітних бур у
середніх і низьких широтах, а характеристики окремих явищ
геомагнітних бур можуть суттєво відрізнятися від цих
узагальнених.
У міру наближення до авроральної зони на зміни
магнітного поля накладаються магнітні бухти, зміни
магнітного поля тут значно більш нерегулярні та інтенсивні,
ніж у низьких широтах, і варіації можуть досягати декілька
тисяч нТ. У межах полярних шапок ступінь збурення декілька
менший, ніж в авроральній зоні, але все ж таки більш значний,
ніж у середніх широтах. Ці характерні варіації геомагнітного
поля у високих широтах свідчать про існування інтенсивних і
концентрованих авроральних електроджетів, які звичайно
спрямовані на схід перед «магнітною північчю» та на захід –
після неї. «Магнітна північ» визначається як час, коли Сонце
розташовується над магнітним меридіаном, протилежним
тому, на якому стоїть магнітна обсерваторія. Різниця між
«локальною північчю» та «магнітною північчю» залежить від
положення пункту спостереження (та до деякої міри від пори
року), ця різниця вельми незначна в низьких широтах, але у
високих широтах може досягати більше однієї години.
Електроджет, спрямований на захід, більш потужний,
ніж той, що спрямований на схід, а сумарна сила струму для
бурі середньої інтенсивності досягає 300000 А і навіть більше
під час максимуму після «магнітної півночі».
Часто магнітні бурі відбуваються через 1–2 доби після
сонячного вибуху в результаті проходження Землі через потік
часток, викинутих Сонцем. Виходячи з часу запізнення,
оцінюють швидкість такого корпускулярного потоку як
декілька мільйонів кілометрів за годину.
Теорію магнітних бур заснували та розгорнули
С. Чепмен, В. Ферраро, Х. Альвен, С. Зингер, А. Десслер,
Е. Паркер та інші фізики. Коли на деякій відстані від Землі потік
сонячних частинок – протонів, електронів зіштовхується із

84