Page 75 - 6583
P. 75

2.5 Різновиди геомагнітних та телуричних
                                       варіацій

                   З  початком  використання  запусків  ракет  і  супутників
            Землі  у  високі  шари  атмосфери  геомагнітне  поле  стало
            предметом великої зацікавленості. Раніше вважали, що магнітне
            поле  Землі  простягається  на  великі  відстані,  але    в  даний  час
            припускають,  що  хвости  комет,  які  складаються  з  іонів,
            простягаються  в  бік  Сонця  під  натиском  потоку  заряджених
            часток.  За  його  розрахунками  щільність  іон-електронних  пар
                                                      3
            поблизу  Землі  складає  близько  100/см .  Цей  безперервний
            корпускулярний потік називають «сонячним вітром». Вважають,
            що якщо сонячний вітер існує, то магнітне поле Землі повинно
            бути зосереджено в обмеженій області навколо Землі, розмір  і
            форма якого залежить від сили сонячного вітру. Відповідно до
            даних,  що  отримані  на  космічних  апаратах,  межа  земного
            магнітного  поля  в  напрямку  Сонця  перебуває  на  відстані
            близько 80000 км від Землі (магнітосфера Землі). За межами цієї
            зони  зареєстровано  магнітне  поле  з  інтенсивністю  магнітної
            індукції близько 10 нТ. У міжзірковому просторі існує магнітне
            поле порядку 0,1 нТ.
                   Встановлено,  що  в  зовнішній  атмосфері  Землі  існує
            радіація  високої  інтенсивності,  а  також  були    виявлені  зони
            радіації.  Ці  зони  отримали  назву  радіаційних  смуг,  або  поясів
            Ван Аллена. Перша смуга простягається від 960 до 8000 км над
            земною поверхнею; друга – від 16 000 до 64 000 км. У межах
            внутрішньої  смуги  є  протони  з  високою  енергією.  Протони
            малої енергії та електрони заповняють більш велику область.
                   Поняття     «магнітосфера»     вперше     сформулювали
            С. Чепмен та В. Ферраро ще в 1931 році. Вони показали, що
            різкі зміни геомагнітного поля (раптові імпульси, які звичайно
            продовжуються  декілька  хвилин)  бувають  двох  типів.  Один
            тип,  коли  поле  збільшується  приблизно  на  50  нТ,  та  інший,
            коли  поле  зменшується  на  те  ж  саме  значення.  Вони  часто
            передують  високій  геомагнітній  активності  та  звуться
            «раптовим початком магнітних бур» і пов’язані з приходом до
            Землі потоку заряджених частин.
                   Цей  потік  часток  із  великим  фронтом  може  бути
            достатньо      гарячим,       щоб      забезпечити       високу
            електропровідність.  При  наближенні  до  Землі  поверхневий


                                           75
   70   71   72   73   74   75   76   77   78   79   80