Page 240 - 6583

двовимірних системах  max E   max H і  min H   min E , а
 max   max .
E H
Нагадаємо, що важливою властивістю імпедансів
Куніля є те, що вони не тільки скаляризують співвідношення
між електричними і магнітними векторами, але й те, що хоча б
один з обраних роздільних базисів для електричного чи
магнітного поля є реальним і їхні фази мають вигляд (10.24),
властивий фазам у схемі Бара.
Куніль вводить стандартну модель, коли в області
низьких частот [Z] можна представити у вигляді добутку
речовинної матриці перекручування [D], що відображає вплив
неоднорідностей у верхній частині розрізу на скалярний
імпеданс Z 0, нижнього горизонтально-шаруватого розрізу:

Z     ,D Z I (10.33)
0
 0 1
де   I    .
  1 0 
Розглянемо ситуацію, коли коефіцієнти в [D],
розміщенні по основній діагоналі, близькі до одиниці
(Z ху Z ух). Тоді, підставляючи  і  в (10.26) і (10.29),
одержуємо

2tg  1,2  tg 2 1,2   2    . (10.34)
H E
Навіть у такої простої моделі кути Куніля зміщені
відносно кутів Бара. Нехай верхній поверх характеризується
двовимірними структурами, а нижній – квазіодновимірний з
витягнутими широкими регіональними структурами,
орієнтованими під кутом  до локального.
Система координат розгорнута по осях регіональних
структур. Тоді, використовуючи вирази (10.15), (10.26) і
(10.29), можна показати, що tg 1,2  tg 1,2  tg ,  тобто
E H
напрямок максимуму (мінімуму) індукції магнітного поля
збігається з напрямком мінімуму (максимуму) поляризації
струму і з осями локальних 2D–структур верхнього поверху.

240