Page 15 - 6583

У більшості типів гірських порід електричний опір
визначається ступенем їхньої насиченості водними
розчинами. Він залежить від наявності в породі пустот (пор),
характером їхнього заповнення водними розчинами та типом
мінералізації останніх.
Особлива природа електричної провідності глинистих
порід, пористість яких значна, а проникність наближається до
нульової. Вона здійснюється залишковою водою, що покриває
гелітові частки.
У літофікованих осадових порід спостерігається чітка
залежність електричного опору від розміру уламкових часток
від глин до конгломератів. Електричний опір глин змінюється
від 1 до 20 Ом·м. Більше значення питомого опору у глин, що
старші за віком і залягають глибше.
Аргіліти, що утворюються внаслідок діагенезу та
епігенезу глин, вже мають опір від 15 до 300 Ом·м. Глинисті
сланці, що утворюються при подальшому ущільненні та
дегідратації завдяки динамометаморфізму, мають питомий
електричний опір від 50 до 400 Ом·м.
Піски, насичені прісним розчином, мають електричний
опір 10–25 Ом·м, але якщо розчин мінералізований, то їхній
опір знижується до 0,5–3 Ом·м.
Пісковики, що утворюються з пісків завдяки діагенезу з
частковим заповненням пор цементом і дегідратацією, мають
електричний опір від 20 до 200 Ом·м.
У алевролітів електричний опір проміжний між
пісковиками і аргілітами.
У конгломератів електричний опір залежить від
особливостей уламків і типу цементу, тому він коливається
від 15 до 300 Ом·м.
Електричний опір мергелів залежить від співвідношення
глинистих та карбонатних фракцій, а також ступеня
літофікації і варіює від 25 до 300 Ом·м.
Карбонатні породи – вапняки і доломіти, як правило,
мають великий електричний опір. Але на значній частині
України розвинені морські крейдяні карбонатні відклади, вони
слаболітофіковані, і тому їхній опір коливається від 30 до
100 Ом·м. У щільних карбонатних відкладах електричний опір
складає тисячі Ом·м.

15