Page 52 - 6581

працездатного віку встановлені: для чоловіків – від 16 до 65 років,
для жінок – від 16 до 60 років.
Щоденний позаробочий час є нетривалим і не відповідає
основній умові туристичної діяльності – перебування поза межами

постійного місця проживання не менше ніж 24 годин. Тому для
подорожування використовують тільки вихідні дні в кінці тижня,
відпустка, пенсія, канікули тощо. Отже, законодавче збільшення

тривалості цих видів вільного часу тільки сприяє зростанню обсягу
туристичного попиту [15, c. 33].
Відносне збільшення вільного часу, використовуваного для
туристичного відпочинку, спричинюється науково-технічним

прогресом на транспорті. Повітряний транспорт перетворився на
масовий вид пасажирських перевезень. Значно зросла швидкість
руху і пасажирських поїздів. Внаслідок помітно скоротились

витрати часу на поїздки від постійного місця проживання до місць
рекреації. У туриста скорочується тривалість переміщення, що
призводить до збільшення часу перебування в межах місць

відпочинку за незмінної тривалості подорожі. Це змінює уявлення
туристів про доцільність поїздок на значні відстані.
Ментальний чинник. Розвиток ментальної свідомості в кінці

ХХ століття відбувався на користь туристичного попиту. У 1950-
1990 роках у західноєвропейських країнах відбулася трансформація
в структурі духовних цінностей від суспільства робочого часу до
суспільства вільного часу. У 50-і роки домінувала орієнтація на

вільний час як на умову відновлення фізичних і психічних сил
людини для продовження трудової діяльності. Праця була
основною цінністю і сприймалась як засіб, що забезпечує людське

існування, а відпочинок – як чинник відновлення працездатності [16].
Підвищення добробуту населення внаслідок піднесення
економіки поступово змінює ставлення людини до праці і вільного
часу на користь останнього. У 60-70 рр. формується суспільство

споживання матеріальних благ. Основною цінністю стає
матеріальний добробут. Вільний час використовують для
придбання і споживання нерухомості, товарів тривалого

використання, предметів розкоші тощо. У 80-і рр. у “суспільстві
достатку”, де забезпечуються високий рівень життя і задоволення
найрізноманітніших матеріальних потреб людей, праця та добробут

втрачають свої позиції у структурі духовних цінностей. Єдиним
благом стає насолода, яку людина має отримувати від життя

52