Page 42 - 6547

Середньо-іранського нагір’я. Вони характеризуються високою
засоленностью, незначним вмістом гумусу (до 1,2 %) і високою
карбонатністю. Сіро-бурі грунти мають низьку родючістю. У
сільському господарстві без зрошування вони не
використовуються і передбачається боротьба з вторинним
засоленням.
Сіроземи вважаються кращими грунтами пустинної зони,
які потенційно родючі, оскільки мають великі запаси фосфору і
калія. Проте вони придатні для сільськогосподарського
використання лише за умови зрошування.
6 Гідроморфні ґрунти
Ґрунти напівпустель і пустель зустрічаються в комплексі із
засоленими — солончаками і солонцями. Утворення засолених
грунтів пов’язане перш за все з наявністю в грунтоутворюючих
породах легкорозчинних солей натрію NaCl, Na 2SO 4, NaHCO 3 і
Na 2CO 3. Джерелом таких солей є соленосні породи, грунтові
води та зольні елементи мінералізації рослинної маси.
Солончаки – грунти, що характеризуються вищим ступенем
засолення. У їх поверхневому шарі міститься більше 1 %
легкорозчинних солей, що надають шкідливу дію на культурні
рослини. Хімічні властивості солончаків залежать від глибини
залягання грунтових вод і їх мінерального складу. Найбільш
поширений тип – содові солончаки. Вміст соди в них досягає 1 –
2%.
Солонці утворюються з солончаків в умовах промивного
режиму. На відміну від солончаків легкорозчинні солі в них
накопичуються на деякій глибині. Солонці можуть
використовуватися для землеробства.
Залежно від ступеня розвитку процесів торфоутворення та
оглеєвання розрізняють велику кількість видів болотяних
грунтів.

ЛЕКЦІЯ 13
ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ГЕОГРАФІЇ ҐРУНТІВ
1 Основні закономірності географічного поширення
ґрунтів
Географія ґрунтів – розділів ґрунтознавства, який вивчає
закономірності просторового поширення ґрунтів, і є основою їх
обліку і оцінки як природного ресурсу. Важливу роль в розвитку
географії ґрунтів відіграє картографія. Географія ґрунтів
42