Page 165 - 6544
P. 165
середовища, через які здійснюється транспортування забруднюючих
речовин. Це, в першу чергу, повітря і складові гідросфери (в т. ч.
поверхневі, грунтові і підземні води). Пояснюється це тим, що
показники дифузії змінюються на три порядки при переході від газу
(повітря) до води і, відповідно, до твердої речовини (грунту).
Аналіз показує, що при визначенні потужностей антропогенних
навантажень необхідно враховувати як умови виникнення забруднень,
так і їх форми, які визначають трансформації інгредієнтів у
компонентах навколишнього природного середовища. Вказані
трансформації викликають зміни в динаміці міграційних процесів,
впливають на швидкість переходів із середовища в середовище, а також
на ступінь накопичення в окремих компонентах біосфери.
Крім виявлення показників безпосереднього забруднення
навколишнього середовища, наведена класифікація, залежно від
поставлених завдань, дає можливість здійснювати цілеспрямований
вибір методів та засобів контролю як за забруднювачами у всіх
компонентах довкілля, так і за їх джерелами. Мова йде про вибір
необхідних засобів та методик реєстрації головних джерел
антропогенних навантажень і їх кількісних параметрів, а також
вимірювань можливих негативних змін, що можуть відбутися в
природному середовищі під тиском зазначених антропогенних
навантажень. Така постановка питання потребує обгрунтувань щодо
вибору засобів контролю та забезпечення оптимального
співвідношення в системах контролю методів, що засновані на
контактних засобах, біотестуванні та дистанційних вимірюваннях.
19.2 Методи контролю станом довкілля
Контактні методи контролю. З фізико-хімічних позицій, кон-
тактні методи – це переважно безпосередній аналіз зразків речовини.
Таким чином, контактні методи дають можливість визначати як окремі
хімічні елементи або їх сполуки, так і цілі групи елементів та їх
співвідношення в зразках, що аналізуються. Залежно від поставлених
завдань розрізняють такі види аналізу:
▲ елементний – встановлення наявності та вмісту окремих
елементів у речовині;
▲ фазовий – встановлення наявності окремих фаз, що
утворюються з компонентами навколишнього середовища;