Page 73 - 6533

Буферність грунту та природних вод може визначатися
їхньою здатністю зберігати кислотно-лужну реакцію середовища
(рН) під впливом фіксованої найвищої кількості забруднювача.
Самоочищення ґрунтів зумовлюють процеси фізико-хімічної
водної та біогенної міграції. Теоретичним обґрунтуванням здатності
ґрунту до самоочищення більшість дослідників вважають теорію
геохімічних бар'єрів Перельмана. Рівень самоочищення ґрунту
зростає зі зростанням інтенсивності процесу геохімічного фізико-
хімічного розсіювання. Кількісний рівень розсіювання можна
оцінити коефіцієнтами та кларками ґрунтового розсіювання —
відношенням вмісту у ґрунтоутворювальній породі та кларка
елемента у грунтах до вмісту у ґрунтовому горизонті. Ступінь
розсіювання пропорційна рухомому елементу у ґрунті і відповідно
інтенсивності самоочищення фунтового горизонту.
Самоочищення атмосфери відбувається за законами
механічної повітряної міграції через перенесення на інші території
та осідання на поверхні природних вод, рослин, ґрунтів.
Розсіювання в атмосфері забруднювальних речовин, що
викидаються з димарів і вентиляційних пристроїв, підкоряється
законам турбулентної дифузії. На процес їхнього розсіювання
суттєво впливають такі чинники: стан атмосфери, фізичні і хімічні
властивості речовин, що викидаються, висота і діаметр джерела
викидів, розташування джерел, рельєф місцевості. Розподіл
концентрації забруднювальних речовин в атмосфері під факелом
точкового джерела наведено на рис.9.2.

73