Page 5 - 6507

Лекція 1
ЗАКОН «ПРО ВИЩУ ОСВІТУ»

Закон «Про вищу освіту», прийнятий Верховною Радою України і
підписаний Президентом 17 січня 2002 року, готувався за участю не лише
представників вітчизняної академічної спільноти, а й іноземних незалежних
експертів. Через цей факт проект закону містив важливі демократичні
принципи щодо університетської автономії – розширення прав університетів
розпоряджатися коштами, власністю, формувати кадрову політику тощо. Але
внаслідок обговорення проекту на засіданнях Верховної Ради деякі
положення були вилучені [18, с. 261].
Серед нових демократичних положень щодо вищої школи,
зафіксованих Законом «Про вищу освіту» – обов’язковість створення вищого
колегіального органу громадського самоврядування ВНЗ, розширення
повноважень органів студентського самоврядування, законодавче закріплення
практики здобуття вищої освіти за кошти юридичних і фізичних осіб [18, с.
262]. Через активну критику закону освітянами до нього впродовж двох років
було внесено шість змін. 22 вересня 2005 року Верховна Рада затвердила
законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту»
(щодо підготовки кадрів)», але під тиском студентських організацій на
прийнятий закон Президентом було накладено вето. Студенти стверджували,
що пропозиція законопроекту щодо відпрацювання випускниками, які
навчалися за державний кошт, за направленням упродовж трьох років або
відшкодування державі витрат суперечить Конституції України та
міжнародним актам про права людини. Що стосується забезпечення
молодими кадрами державних установ, то це має здійснюватись через
створення привабливих економічних умов. Проте положення законопроекту,
яке надавало органам студентського самоврядування статус юридичної особи
і право представництва у кількості 10 % від складу вчених рад, було
позитивно розцінено студентськими організаціями [1].
У травні 2008 року з’явилась друга редакція Закону «Про вищу освіту»
(у вигляді законопроекту про внесення змін до закону) із новими важливими
положеннями щодо розширення автономії ВНЗ, нової структури вищої
освіти, взаємовідносин із замовниками кадрів, присвоєння наукових ступенів
і звань, студентського самоврядування і багато іншого, що відповідає
потребам часу. На жаль, Закон «Про науку і науково-технічну діяльність» не
сприяв реалізації на практиці політики науково-технологічного розвитку,
включаючи потенціал ВНЗ, внаслідок чого Україна залишилася країною без
інвестицій у наукові дослідження в технічних ВНЗ [1].
Згідно з урядовим проектом Закону «Про вищу освіту» від 2011 року в
подальшому передбачається здійснювати підготовку фахівців та кадрів з
вищою освітою за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста,
бакалавра і магістра, за освітньо-науковим рівнем доктора філософії та за
науковим рівнем доктора наук. Тобто, спостерігаємо довгоочікуване

5