Page 25 - Міністерство освіти України

Віра в божественного спасителя, месію, як основа християнської релігії
знайшла широке поширення у східних провінціях імперії, де численні
проповідники сповіщали про прихід справедливого ладу.
Особливо сильними були месіанські настрої серед іудеїв Палестини і
Малої Азії у зв’язку з іудейською війною 66-73 р.р. до н.е. В іудаїзмі виникає
секта євусеїв (євсеїв). У 1947-1952 р.р. на березі Мертвого моря були знайдені
руїни їхніх поселень в Хрібрет-Курмана, а також рукописи.
В одному із них багато уваги було відведено «наставнику справедливос-
ті» - засновнику секти, яка існувала з 11 ст. до н.е. Євсеї, які називали себе
«синами світу», вірили в Учителя -праведника, який був страчений за свою
проповідь. Про Учителя-праведника говорили, що він є обранцем Бога.
Через 40 років після його страти, як вважали жителі Хірбет-Курмана
(далі - курманіти), він повинен повернутися для вчинення суду над усіма на-
родами. Цілком ймовірно, що вірування курманітів стало одним із багатьох
джерел міфу про божественного спасителя, який пізніше виразився в образі
Ісуса Христа.
Хоч це був і пасивний протест проти порядків Римської імперії, але
прихиль- ників християнства жорстоко переслідували. Цей протест виражався
виключно в релігійних формах, адже «надія» покладалася на «небесного»
спасителя. І чим більше потерпиш страждань на землі, стверджували
прихильники християнства, тим більшою буде небесна компенсація.
Християнство із самого початку свого виникнення було не простим
синтезом іудаїзму, міфів про східні божества, вчення Філона і Сенеки, а виразом
безсильного протесту рабів, бідних шарів населення проти гніту рабовласників.
В основу християнської релігії лягла віра в міф про Ісуса Христа, який
своєю мученицькою смертю на хресті спокутував гріхи всіх людей. Далі в міфі
стверджується про друге «пришестя» Ісуса Христа і страшний суд над усіма та
встановлення царства божого. Таким чином, віра в надприродне із самого
початку замінює активну боротьбу за соціальну перебудову в реальному світі
пасивним очікуванням справедливості і вічного блаженства в потойбічному
світі.
Християнство прийняло характер масового руху. В ньому знайшов вираз,
хоч і в пасивній формі, протест проти рабовласницького ладу. Однак із 1У ст.,
християнство поступово змирилося з імперією, із гонимої релігії стає
терпимою, а з 324 р. - державною. У 325 р. було скликано Нікейський собор, де
імператор Костянтин Багрянородний проголосив союз між державою і церквою.
Християнське вчення викладено в 27 книгах Нового заповіту, який
включає в себе:чотири Євангелії - від Матвія, Марка, Луки і Іоанна, Діяння
апостолів, 21 послання, откровення Іоанна Богослова або Апокаліпсис.
Християнство як монотеїстична релігія не змогло повністю звільнитися
від політеїзму. Тому в ньому поряд із триєдиним Богом, відзначаються й інші
божества, які отримали назву святих. До святих зараховані історичні особи за
відповідні заслуги перед церквою.
У культі велике значення церковники приділяють таїнствам, молитвам,
святам.
Основу християнської моралі складають вимоги декалога (десять
заповідей божих, які містяться у Старому заповіті), в Нагірній проповіді Христа
і повчання апостолів, викладені в Новому заповіті. Перші чотири заповіді - про
ставлення про Бога, інші шість - містять елементарні вимоги до людського

25