Page 56 - 6470

характер взаємозв’язку ґрунтових вод з поверхневими; 5) умови живлення і
розвантаження ґрунтових вод. Напрямок руху ґрунтових вод визначають по

нормалі до двох суміжних гідроізогіпс. Рух води спрямований від високих
позначок рівня до низьких (див. рис. 8.2).

Глибину залягання ґрунтових вод у будь-якому заданому пункті
визначають по різниці відміток горизонталі поверхні і гідроізогіпси. Уклон

потоку підземних вод для будь-якої ділянки обчислюють діленням різниці

відміток гідроізогіпс на найкоротшу відстань між ними, взяту в масштабі

карти:

I = (H 1-H 2)/l, (8.2)

де I – уклон потоку підземних вод; (H1-H2) – різниця відміток

гідроізогіпс, м; l – найкоротша відстань між гідроізогіпсами, м.

Зв’язок ґрунтових вод з поверхневими встановлюють за характером

сполучення гідроізогіпс з річкою. У природі спостерігаються два основних

випадки: перший – ґрунтові води живлять поверхневі ( рис. 8.4-а ), другий –

поверхневі води живлять ґрунтові (рис. 8.4-б). Крім того, річки можуть

одночасно живити і дренувати ґрунтові води (рис. 8.4-в). За співвідношенням

і характером зміни гідроізогіпс можна одержати уявлення про потік

ґрунтових вод. Наприклад, ділянки замкнутих гідроізогіпс з високими

позначками вказують на положення вододілів ґрунтових вод, де умови

живлення найбільш сприятливі. Зони з нульовою глибиною рівня ґрунтових

вод вказують на ділянки виходу підземних вод на поверхню землі.

Якщо на шляху руху потоку сильноводопроникні породи змінюються

слабопроникними, гідроізогіпси збігаються, тому що поверхня ґрунтових вод

має більший похил. При надходженні ґрунтових вод зі слабопроникного в

сильнопроникний горизонт гідроізогіпси розташовуються рідше. Згущення

гідроізогіпс може вказувати також на зменшення потужності водоносного

горизонту і на дренувальний вплив річок і озер.

56