Page 39 - 6466

склалося. Особливо це потрібно молодій людині – яка не завжди буває
впевненою в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і поч(е,и)нань.
Ось тому так важливо з дитинства культивувати в людині почуття
власної гідності, відчуття певної «собівартості», аби згодом не (з,с)клався
комплекс меншовартості чи не/повноці(н,нн)ості. Недарма українці кажуть:
«Якщо казати людині постійно, що вона свиня, то згодом вона захрюкає».
І навпаки, чуючи розумну дозу похвали змал(е,и)ч(ь)ку («Ти – молодець!»,
«Ти – розумник!», «Ти моя надія і втіха!»), дитина вивищується не/лише тілом,
але й духом, виростає особистіс(т)но.
Не ввічливо кидати компліменти малознайомим або незнайомим людям.
Краще зачекати зазнайомившись бли(ж,з)че, чи, навіть, запр(е,и)язнитися з
ними.
Хоча комплімент традиційно вважається привілеєм закоханих,
пам’ятаймо, що слова похвали, як бальзам, потрібні кожному. Вч(і,и)мося
говорити їх, як/що хочемо зробити комусь приємне. (За Світланою Богдан).

3) «Парубочок, як хмел(ь)очок»
Кажуть у народі «Хмел(е,и)ком хлопчина в(ь,’)єт(ь)ся а в дівчини
серденько б(ь,’)ється».
Дивна, своєрідна ця рослина. Її стебла ростуть чи скоріш в(ь,’)ються
(в,у)гору до д(е,и)сяти метрів. У дикому вигляді росте майже по/всюдно – у
лісистих місцевостях, переважно в чагарниках, вільшаниках, по б(е,и)р(е,и)гах
річок – скрізь, де є волога. Рослина має здатність обплутувати все, що на
своєму шляху зустрічає, а надто ж дерева і кущі. Іван Нечуй/(л,Л)евицький ось
як описує цю надзвичайну жи(т,тт)єздатну спритність рослини: «Хміль
(в,у)хопився за стовбур високої верби обмотав її в(ь,’)язкою впав на вишню
обплутав увесь верх перескочив на бузину обмотав її р(’)ясними низками і
(з,с)ховався десь у сливах та в калині».
Культивується хміль і, як декоративна рослина. З/давна в українців був
звичай мати в’юнкого крас(е,и)ня у себе на городі.
Народ оспівує хміль у своїх піснях, у яких він виступає то символом
самого життя, то символом молодого к(о,а)зака, парубка. Існував звичай:
хлопець освідчувався дівчині в коханні там, де росте хміль. Тут і побачення
відбувалися. У пору цвітіння хмелю найчастіше й одружували молодят. Зрідка
зустрічається інша с(е,и)мволіка рослини, яку демонструє пр(е,и)слів’я «Хитра
людина в’ється, як хміль».
(З,с)творені чудові загадки про цю рослину: «Без рук, без ніг, без чер(е,и)ва
– злізе на дерево», «Зелений звір на дерево тікає», «Що в’ється круг деревця»
та інші. Б(а,о)гато населених пунктів в (у,У)країні мають (в,у) своєму складі
цю назву. Хміль – і вид узору в народних вишивках. Батьком Хмелем у піснях
наз(е,и)вали Богдана Хмельницького: «Ой Богдане, батьку (х,Х)мелю, Славний
наш гетьмане! Встала наша Україна На вражого пана» (За Андрієм
Кондратюком).

4) Із давн(ь)ої міфології
За народними повір(ь,’)ями вовкун, перевідник або вовкулака це людина,
яка на певний час може ставати вовком. У жодному випадку ці назви не