Page 40 - 6466
P. 40

позначают(ь)  осіб  жіночої  статі.  На  думку  деяких  етнографів,  людина,  яка
               могла  об(е,и)ртатися  на  вовка,  –  це  член  парубоц(ь)кої  громади,  який
               проходить (и,і)ніціацію. У ряді місцевостей України хлопця, який переходив до
               групи дорослих членів громади наз(е,и)вала просто вовком.
                      Р(и,і)туальне  переродження  людини  у  вовка  було  характерним  (в,у)
               давнину для багатьох індо/європейських у тому числі й слов’янських народів. Із
               приводу того, що слово вовкулак у центрально- й середньо/російських областях
               не  заф(и,і)ксоване,  С. Максимов  писав:  «Не/зважаючи  на  те,  що  це
               вірува(н,нн)я  характерне  для  всіх  європейських  народів,  найпоширенішим  і
               найстійкішим  воно  є  на  (П,п)івдні  та  (З,з)аході.  Наприклад  у  той  час  як  у
               ро(с,с+с)іян  віра  у  вовкулаків  пр(е,и)жилась  надзвичайно  слабо,  у  середовищі
               білорусів  та  українців  вона  є  закінченою,  повною  живих  образів  і  цілковито
               щирою».
                     За  ро(с,сс)ійськими  традиціями,  перевертні  (волколаки)  не  причетні  до
               с(е,и)лянського  побуту  це  персонажі  народної  поетичної  творчості.  У
               ро(с,сс)іян відомі ро(з,с)повіді про те, як у давнину чаклуни перетворювали на
               вовків цілі в(е,и)сільні поїзди. Як/що мисливець згодом уб(е,и)вав такого вовка,
               то  під  вовчою  шкурою  знаходив,  пов’язаний  вишитий  рушник,  б(а,о)гатий
               каптан. Український же вовкун, або вовкулака, – це зовсім інший образ. Це як
               правило с(е,и)лянин, який має жінку та дітей. Його надприродність полягає в
               тому,  що  за  власним  бажанням  він  має  змогу  перетворюватись  на  вовка  і
               знову в людину. Де/які легенди засві(д,т)чують, що діями вовкуна керує (б,Б)ог
               (За Наталею Хобзей).

                     5)                                   Іван Пулюй
                     Серед українських (в,у)чених що сягнули в(е,и)ршин європейської і світової
               науки одне (з, із) почес(т)них місць належить Іванові Пулюю. Своєю науковою і
               т(е,и)хнічною  діяльніс(т, тт)ю  він  заслужив  ш(е,и)роке  міжнародне
               визна(н,нн)я. Але до не/давнього часу залишався майже не/відомим в Україні, на
               рідній  Батьківщині  для  кращого  майбутн(й,ь)ого  якої  не/втомно  працював
               по/за її межами (в,у)/продовж (в,у)сього життя.
                     Пулюй Іван визначний фізик та електро/технік, винахідник і громадський
               діяч.  Його  дослідже(н,нн)я  стосуються  електричних  розрядів  (в,у)  газах
               молекулярної  фізики  та  електро/техніки  змі(н,нн)их  струмів.  Працював  над
               пита(н,нн)ями особливостей катодних пром(е,і)нів та пром(е,і)нів які пізніше
               дістали назву рен(т)генівських. Автор близько 50 наукових праць українською
               німецькою та англійською мовами.
                     Видатний  український  фізик  і  електро/технік  Іван  Пулюй  був  дійсним  і
               почес(т)ним членом (н,Н)аукового (т,Т)овариства імені Т. Шевченка належав
               до когорти (в,у)чених світової слави що формували світ двадцятого століття.
               Саме з приходом у НТШ Івана Пулюя та Івана Горбачевського Товариство з
               науково/просвітницького  перетворилося  на  наукове  (і,й)  набуло  світового
               визна(н,нн)я як перша дієва Українська академія наук (Із журналу).
   35   36   37   38   39   40   41   42   43