Page 38 - 6466

ДОДАТОК 2

Тексти диктантів

Перепишіть текст, добираючи з дужок необхідну літеру і знімаючи риску
при написанні слів разом, окремо або через дефіс. Виправте помилки у
вживанні розділових знаків. Знайдіть у цьому тексті 5 різних орфограм і
пунктограм. Користуючись чинним «Українським правописом», назвіть ці
орфограми та пунктограми і сформулюйте до них правила.
1) Мова – душа народу
Мова народу кращий, що ніколи не в’яне (і, й) вічно знову
ро(з,с)пускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко
за межами історії. У мові одухотворюєт(ь)ся і весь народ, і вся його
батьківщ(і,и)на; у ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в
картину і звук небо (В,в)ітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля,
гори й долини, її ліси і ріки, її бурі і грози – весь той гл(е,и)бокий, повний думки

й почу(т,тт)я голос рідної природи, який лунає так гучно в любові до людини,
до її іноді суворої батьківщ(і,и)ни, який відбивається так в(е,и)разно в рідній
пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Про/те (у,в) світлих,
прозорих гл(е,и)бинах народної мови відбивається не тільки природа рідної
країни, але й уся історія духовного життя народу.
Покоління народу проходят(ь) одне за одним але результати життя
кожного покоління зал(е,и)шаються в мові – у спадок для нащадків. У
скарбницю рідного слова (з,с)кладає одне покоління за іншим плоди гл(е,и)боких
с(е,и)рдечних порухів плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди
пер(е,и)житого горя і радості – одне слово: весь слід свого духовного життя
народ зб(е,и)рігає в народному слові.
Мова – є найж(е,и)віший, найбагатший і найміцніший зв(ь,’)язок, що
з’єднує віджилі, ті, що живуть, та майбутні покоління народу в одне велике,
історичне живе ціле. Вона не/тільки виявляє собою життєвість народу, а
якраз і є саме життя.
Коли зникає народна мова, народу нема більше! Поки живе мова народна
(в,у) устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства
нестерпнішого, як те що хоче відібрати в народу спадщину створ(е,и)ну
не(с,з)числе(н,нн)ими поколіннями його віджилих предків. Відберіть у народу
все – і він все може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше вже не
створить її. Нову батьківщину, навіть, може створити народ, але мови –
ніколи: умерла вона (в,у) устах народу – вим(е,и)р і народ (К.Ушинс(ь)кий).

2) Уч(і,и)мося говорити компліменти!
Умі(н,нн)я радіти чужим успіхам – мірило шляхетності. Якщо ви
представляєте гостям свого зна(й,ь)омого, чудового знавця багат(ь)ох мов,
чому б не/сказати «Пан (А,а)ндрій – не/переверше(н,нн)ий знавець мов»? Звичай
говорити людині хороше про неї виник і пр(е,и)жився не випадково: він
допом(о,а)гає людям спілкуватися, жити разом разом працювати. Якщо
людину пі(д,т)тримати, похвалити, пі(д,т)креслити щось хороше в ній, вона
почуває себе (в,у)певненіше, нам(а,о)гається дорівнювати уявленню, яке про неї