Page 29 - 6449
P. 29

Зокрема, двоїсту задачу вигідніше розв’язувати, ніж вихідну пряму,
               якщо в прямій задачі при малій кількості змінних ( М > 1) наявна велика
               кількість обмежень.
                        Основні  правила  постановки    двоїстої  задачі  до  прямої  або  до
               вихідної ЗЛП формуються таким чином:
                        Якщо  пряма  задача  є  задачею  знаходження  максимуму  цільової
               функції, то двоїста – задача знаходження мінімуму.
                        Цільова функція двоїстої задачі як вектор прибутку містить вектор
               обмежень прямої.
                        Вектор  обмежень двоїстої задачі є вектором прибутку прямої.
                        Кількість обмежень двоїстої задачі дорівнює кількості невідомих у
               прямій задачі.
                        Кількість невідомих двоїстої задачі дорівнює кількості обмежень у
               прямій задачі.

                        Всі  знаки  обмежень  у  двоїстій  задачі  є  протилежними  до  знаків
               обмежень у прямій задачі.
                        На ті невідомі двоїстої задачі, які відповідають обмеженням  типу
               нерівності,  у  двоїстій    задачі  накладається  умова  невід’ємності,  на  інші
               невідомі така умова не накладається.
                        При невідомих прямої задачі, на які накладена умова невід’ємності
               в  двоїстій  задачі  відповідають  обмеженням  виду  нерівності,  іншим
               невідомим відповідають обмеження вигляду рівнянь.
                        Матриця двоїстої задачі є транспонованою матрицею прямої.
                        Пара  задач-  пряма  ЗЛП  та  двоїста  до  неї  ЗЛП  -    є  взаємно
               двоїстими.
                        З економічної точки зору можна пояснити такі особливості прямої
               та двоїстої задачі – якщо пряма задача є задачою максимізації прибутку, то
               двоїста задача є задачею мінімізації затрат на виробництво [10,13,17].
                        З теорії лінійного програмування відомим є такий факт: якщо пряма
               та  двоїста  задача  мають  два  розв’язки,  при  яких  значення  цільових
               функцій  співпадають,  то  вказані  розв’язки  є  оптимальними  розв’язками
               відповідних  задач.  Запишемо  постановку  прямої  та  двоїстої  задачі  в
               загальному вигляді:
                        1. Пряма задача :
                        Z   X  C   X  C   X  C    ......... X  C    max
                              1  1    2   2    3  3           n   n
                                                a 11   x 1   a 12   x 2  .....  a 1 n   x n   b 1
                                                a   x   a   x  .....  a   x   b
                                                 21  1   22  2       2 n  n   2
                                                .......... .......... .......... .......... .......... .....
                                            
                                                a S1   x 1   a S 2   x 2  .....  a sn   x n   b S          (1.31)
                                             a    x   a   x  .....  a   x   b
                                              S  1,1  1  S  2,1  2  s  n,1  n  S 1
                                             .......... .......... .......... .......... .......... .......... ....
                                            
                                               a m1   x 1   a m2   x 2  .....  a mn   x n   b m
                                              n
                        x 1 ,x 2 ,.......,x k    , 0    k 


                                                           29
   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34