Page 95 - 6421

правова система містить визначення правопорушень, санкцій за
їхнє здійснення і порядку їхнього застосування і реалізації.
Застосування примусових заходів за ті чи інші діяння
завжди привертало підвищену увагу суспільства, соціальних

груп, класів, тому що воно гостріше всього торкається інтересів
людей і їхніх об'єднань. Загострена увага до цієї проблеми
обумовлюється також і можливістю помилок, сваволі чи

потурання державних органів чи посадових осіб, що
застосовують примус. У повсякденній правосвідомості право
нерідко асоціюється насамперед із примусом і покаранням; тому
при масових опитуваннях населення про основні діючі

законодавчі акти частіше інших називається Кримінальний
кодекс, хоча життя переважної більшості опитаних громадян ніяк
не зв'язана ні зі злочинами, ні з покараннями.

Основні принципи законодавчого визначення
відповідальності за порушення правових заборон формувалися в
процесі розвитку й обговорення карного права. Ці принципи

відносяться до усього законодавства про юридичну
відповідальність за правопорушення.
Загальновизнаним принципом покарання за злочин є

принцип законності чи правової обґрунтованості, виражений
відомою формулою «nullum crimen, nulla росnа, sine lege» (без
закону немає ні злочину, ні покарання). Це означає, що
правопорушенням визнається лише діяння, яке до його

здійснення було заборонено законом, що вступив у силу і
доведений до загального відома.
Важливим принципом визначення складу правопорушень і

санкцій є співмірність злочину (провини) і покарання
(стягнення). Цей принцип склався в противагу практиці
жорстоких покарань за усі правопорушення, властиві
Середньовіччю.

Міжнародними пактами заборонені покарання жорстокі,
нелюдські, принижуючі достоїнство, властиве людській
особистості. У країнах, що не відмінили страти, смертні вироки

можуть виноситися тільки за найтяжкі злочини. Для осіб,
позбавлених волі, повинен бути передбачений режим, істотною
метою якого є їхнє виправлення і перевиховання.

Покарання і стягнення не повинні суперечити системі

95