Page 23 - 6302

належним чином інформувати лідера, що дасть йому можливість
змінюватися, вдосконалюватися, доповнювати та уточнювати свою
програму.
Таким чином, позиціювання — це безперервна робота над
іміджем політика, партії, блоку, руху, яка забезпечує можливі
варіанти його представлення:
1. Бути найпершим. Ніша «найпершого» успішно
використовується політичними силами (НРУ, КПУ, «За ЄДУ»).

2. Бути найкращим, освіченим, моральним, чесним, працездат-
ним, послідовним, відповідальним.
3. Бути найменш дорогим (для споживача важлива не тільки
якість, а й ціна).
4. Бути найдорожчим і найбагатшим, мати можливість

заплатити.
5. «Чим ми не є». Приміром, кандидат у депутати підкреслює:
«У КПРС не був!».
6. Позиціювання за віком. Наприклад, люди за 50 тяжіють до
минулого ладу, віком до 30 — до теперішнього, європейського.
Проводити кампанію Брендан Брюс пропонує за такими
принципами:

1. Розкриття іміджу має починатися задовго до початку
кампанії.
2. Мова має бути проста, а обговорення проблеми —
стосуватися простої людини.
3. Необхідне залучення зовнішніх (так званих нейтральних)
експертів.

4. Створення іміджу є доповненням, а не заміною політики й
програми.
Наступним етапом виборчої кампанії є стратегія. Г. Г. Почепцов
виокремлює дві основні стратегії: виклик і захист. Слід визначитись,
якою буде стратегія: така, яка заперечує дії попередника чи підтримує
їх. Щоб визначити стратегію для позиціонування кандидата, нерідко
залучаються близькі йому люди. Звичайно, добре треба вивчити

цільову аудиторію. Спеціалісти з РR повинні пам’ятати про те, що
існують різні типи аудиторії, тому потрібно враховувати всі аспекти і
спрямовувати свою роботу саме на ці аудиторії². Ф. Зейтель виділив
чотири типи публіки, зображені на рис. 2.1.

23