Page 219 - 6292

кількісні та якісні показники результатів діяльності державних
установ, організацій, закладів культури. Нарешті, функція
координування, яка передбачає об’єднання і гармонізацію дій із
досягнення організаційних цілей (узгоджена робота всіх

підрозділів культурної інфраструктури шляхом раціональних
зв’язків – комунікацій – між ними).
У теорії менеджменту культурно-мистецької сфери ключове

значення мають основні методологічні принципи (вихідні
положення) – об’єктивність та історизм. Принцип
об’єктивності спрямовує дослідження на осмислення
об’єктивних закономірностей, тенденцій, які визначають процеси

культурно-мистецького розвитку.
Актуалізується система чинників як позитивних, так і
негативних. Об’єктивність духовно-культурних знань передбачає,

що процес їх здобуття відповідає реальній дійсності, законам
пізнання, незалежним від людини. Об’єктивність наукових
висновків ґрунтується на доказовості наукових фактів. Принцип

історизму вимагає осмислення процесу управління культурно-
мистецькою сферою у конкретно-історичних обставинах, у
взаємозв’язку усіх його суб’єктів. Важливо оцінювати генезис

його історичних моделей, зміст їх структурних компонентів,
еволюцію і тенденції розвитку.
Менеджмент культурно-мистецької сфери є
цілеспрямованою й упорядкованою взаємодією між суб’єктом

та об’єктом. Суб’єктами тут постають: держава в особі
уповноважених органів виконавчої влади; територіальні громади
в особі органів місцевого самоврядування; працівники культури;

заклади культури, а також підприємства, установи й організації
усіх форм власності – статутами (положеннями) яких
передбачено провадження діяльності у сфері культури тощо, –
наділених державно-владними повноваженнями. Суб’єкти

забезпечують реалізацію інтересів певної соціальної спільноти
(народу, верстви, нації, етнічної групи); кожен із них має певні
функції, які відображають загальносистемний поділ праці;

відповідно до специфіки державних органів, суб’єкти управління
мають спільні й відмінні ознаки за рівнем і формами
організованості; кожен із суб’єктів управління набуває

загальносистемної ознаки, перебуваючи лише в межах системи
управління та взаємовідносин із відповідними об’єктами чи

219