Page 11 - 6220

Місце розташування на осі проїжджої частини точок, через які повинні пройти
проектні горизонталі, визначають таким чином. Спочатку знаходять місце розташування
однієї з цих точок – найближчою до точки перелому подовжнього профілю з раніше
встановленою проектною відміткою. Відстань між даними точками визначається:

l 1 = Δh 1 / i пр (4)

де: Δh 1 – різниця відміток шуканої горизонталі і найближчої від неї точки перелому
подовжнього профілю (Н1 – Н2);
iпр – проектний подовжній ухил.

При проектній відмітці точки перелому, кратної кроку горизонталей, одна з
горизонталей повинна пройти через цю точку.

Приклад: Визначити відстань від центру перехрестя з проектною відміткою Н 1 –
27,67 до найближчих проектних горизонталей. Якщо відомо що подовжній ухил i пр = 0,015 і
крок горизонталей 0.1м (рис.3).

Аналогічним розрахунком визначають положення найближчої горизонталі з іншого
кінця дороги. Відстань між крайніми горизонталями градуюють на рівні відрізки і таким
чином отримують точки, через які проходять проектні горизонталі.

l 1 = (27,67-27,60) : 0,015 = 4,7 м

l 2 = (27,70-27,67) : 0,015 = 2,0 м

Рисунок 3. Приклад визначення
положення проектних горизонталей.

Величини відрізків отримують по формулі:

a = Δh : i пр (5)

де, а - відстань між проектними горизонталями на місцевості, м;
Δh - перетин рельєфу проектними горизонталями (крок), дорівнює 0,10м;
i пр - подовжній ухил, виражений в десяткових дробах.

Для нашого прикладу а = 0,10 : 0,015 = 6,7м. (на місцевості). На кресленні
відкладають цей розмір в масштабі 1:500,
6,7 : 500 = 0,0134м. або 1,34см.

Оскільки багатократне відкладання такого малого розміру на великій довжині може
привести до помилок, градуювання осьової лінії виконують шляхом розчленовування її на
рівну кількість відрізків. Для цього необхідно, щоб кількість відрізків була парною. Якщо