Page 217 - 61

В 1950 р. у Баварії доктор М.Куррі, який очолював ме-
дико-біокліматичний дослідницький інститут, прийшов до ви-
сновку про важливу роль геопатогенних зон в генезисі рако-
вих захворювань. Він вважав, що фактором, провокуючим
рак, є особливий вид “телуричної” радіації, пов’язаний з так
званою земною сіткою , яка отримала назву “сітка Куррі” (або
упорядкованої сіткової структури Землі, інакше – “силовий
каркас”). Ортогональна структурно-силова сітка складена з
прямокутників розміром 2х2,5 м (“сітка Хартмана”, або “сітка
Куррі” 5х6 м).
Вчений Ф.Шнеггенбурнер в 1953 р. в праці “Смуги збу-
дження і сіткова система” показав схематичне зображення сі-
ткової структури зон збудження. Він уявив, що “водяні жили”
знаходяться посередині семи сусідніх ліній. Перша, четверта і
сьома з них – особливо сильні. Пізніше доктор М.Куррі ви-
найшов нову глобальну, так звану діагональну сітку, з розмі-
ром комірок 5х6 м і зробив висновок, що місця перетину цієї
сітки настільки ж загрозливі для здоров’я людини, як і земне
випромінювання, викликане підземними водяними потоками.
В свій час М.Куррі висловив думку, згідно з якою вузли цієї
сітки якимось чином поляризовані (“плюс” і “мінус” вузли), і
це породжує два типи випромінювання, які йдуть від вузлів
сітки, умовно додатні і від’ємні (рис. 4.3).

Рисунок 4.3 – Прямокутна сітка геопатогенних зон,
складена зі смуг. Місця перетину мають різну полярність

510